Зелен-Василько постукав у ворота. Злякалась царівна і тремтячи запитала:
— Хто там?
Почув Зелен-Василько ніжний дівочий голос і лагідно відповів:
— Відчини двері, царівно! Це я, Зелен-Василько. Чув про тебе від гінців твого батька. Твій батько сказав: той, хто тебе врятує, матиме тебе за дружину та ще дістане пів-царства в посаг. Проте ніхто не насмілився стати супроти дракона, крім мене. Два роки блукав я по світу, викував собі грізну зброю і прийшов тебе рятувати!
Відчинила царівна і впустила богатиря в дім. Коли побачила, який він вродливий та стрункий, зраділа, але, схаменувшись, гірко заридала. Боялась, що незабаром прилетять дракони, знищать витязя, і тоді ніхто вже її не порятує…
Зелен-Василько утішив дівчину:
— Не плач, царівно! Дай мені чогось поїсти, від утоми й голоду я ледве на ногах тримаюсь.
Нагодувала його царівна та й каже:
— Ляж відпочинь. Коли повернуться дракони, я тебе розбуджу, і ти станеш з ними до бою.
Тільки-но Зелен-Василько торкнувся подушки, як заснув богатирським сном. Царівна схилилась над ним і довго милувалась його вродою.
Тим часом страшні дракони летіли додому. Від помахів їхніх огидних крил тремтіла земля, хилились дерева і все навколо ходило ходором.
Підлетіли вони до воріт фортеці і відразу ж почули чужий дух. Побачила царівна драконів і від жаху слова вимовити не може, лише сльози з очей закапали. Впала гаряча сльоза на обличчя Зелен-Василька. Той миттю прокинувся й тихо спитав:
— Прилетіли?
Злякана царівна мовчки кивнула головою.
Дістав Зелен-Василько меча двосічного і причаївся біля дверей.
Двадцятичотирьохголовий дракон, як найстарший, наказав шестиголовому піти глянути в дім, що то за чужинець вдерся до їхніх володінь. Потупцював біля дверей шестиголовий та кінець кінцем наважився зайти в дім. Решта драконів відійшли вбік чекати його з вістями.
Чув шестиголовий дракон, що смерть його причаїлась поблизу, та не зміг знехтувати наказом старшого. Просунувся в кімнату до половини, пащі пороззявляв, язики висолопив. З роззявлених пащек дим густий шугає.
Зелен-Василько безстрашно рубонув потвору мечем. Покотились драконові голови додолу, мов гнила капуста. Змахнув Зелен-Василько ще раз мечем і розчахнув драконове тіло навпіл. Зібрав він та повикидав драконові голови через вікно і став чекати, що буде далі. А тим часом інші дракони чекали повернення шестиголового. Не дочекавшись, старшим дракон наказав дванадцятиголовому піти в дім та глянути, що там діється. Підійшов дракон до дверей і теж почув близьку смерть, але не міг не виконати наказу старшого.
Штовхнув дракон двері, пащеки ощирив, язики висолопив. А з пащек дим густий шугає з полум’ям.
Рубонув його мечем Зелен-Василько, посік на шматки й викинув через вікно. А сам причаївся біля дверей чекати останнього дракона.
Бачачи, що перші двоє довго не повертаються, старший дракон зрозумів — у фортеці не все гаразд. Тому наважився він устромити в дім спочатку лише дванадцять голів, а решту залишити надворі. Встромило страховисько в двері голови з ощиреними пащеками, дим з полум’ям шугає з них, іскри по всьому домі сиплються. Глянув Зелен-Василько на жахливу потвору, та не злякався. Щосили махнув мечем і відтяв геть усі голови. Змій почув, як щось гаряче обпекло йому шию, та не второпав, що сталося, і поплазував до кімнати. Зелен-Василько ще раз рубонув мечем і відсік драконові решту голів. Безголове драконове тіло звивалось і билось в корчах, аж земля здригалася. Тільки вдосвіта воно затихло і завмерло. Ой як же зраділа царівна перемозі над хижими драконами!
А Зелен-Василько попросив царівну:
— Приготуй обід, гарна дівчино, а я ляжу та спочину, бо дуже стомився.
Весело наспівуючи, царівна швидко наварила чимало смачних страв. Як же вона раділа! Відважний витязь знищив драконів, вирвав полонянку з їхніх кривавих пазурів. Незабаром вона стане дружиною найхоробрішого, найвродливішого богатиря на світі.
Ранком царівна розбудила Зелен-Василька. Вони поснідали і заходились лаштуватися в дорогу до рідного порога. Не знати як, довідався про події у фортеці Півчоловік. Був той виродок одноногий, півголовий, однорукий, одноокий і одновухий. Дізнався — і миттю примчав до фортеці драконів. Зелен-Василько з царівною саме в дорогу лаштувались. Півчоловік здалеку загукав:
— Гей, Зелен-Васильку, ану виходь на бійку!