Царівна вже чула про те страховисько, бо про нього не раз згадували дракони в розмовах між собою. І вона гірко заридала.
— Зелен-Васильку, важко тобі буде битися, але як переможеш, тоді ми з тобою заживемо в щасті та злагоді. Благословляю тебе на святу битву!
Взяв меча Зелен-Василько і вийшов на подвір’я. Щосили рубонув Півчоловіка, але той відскочив убік і закричав:
— Ану ставай зі мною до двобою!
Зелен-Василько метнувся до потвори і відрубав йому півголови, півтіла посік на шматки і склав на купу перед порогом, а тоді зайшов у дім і сказав царівні:
— Порубав я його на шматки, тепер йому не ожити.
Проте Півчоловік ожив і знову закричав:
— Ану ставай до бою!
Цього разу смертельний жах охопив Зелен-Василька. Але він таки взяв меча і став до бою. А Півчоловік причаївся за дверима і, тільки-но Зелен-Василько переступив поріг, кинувся ззаду на нього, вихопив меч і відрубав хлопцеві голову.
Впав Зелен-Василько мертвий, а Півчоловік кинув меча, ввійшов у дім і сказав царівні:
— Ходімо до твого батька.
Гірко плакала дівчина за Зелен-Васильком, та мусила скоритись убивці і вирушити з ним до батькового палацу.
— Тату, впустіть мене, — постукала у батькові ворота царівна.
Почув цар доньчин голос, вийшов назустріч, міцно обійняв царівну. Скільки ж бо років спливло, як він бачив доньку востаннє! З радощів скликав цар гостей на бенкет і на тому бенкеті все розпитував доньку про бій із драконами. Але в ту розмову весь час утручався Півчоловік. І такий він був потворний та гидкий, що в царя бігали по спині мурашки. Але нічого не вдієш — царське слово треба тримати. Швидко домовились про заручини, — через рік має бути весілля.
Півчоловік тішився, царівна сиділа в кімнаті засмучена — ніяк не могла забути Зелен-Василька.
Тим часом старенька Зелен-Василькова мати журилась-журилась за сином та й кинула своє вбоге господарство і рушила його слідами. Стежка, якою вона йшла, квітла васильками. Саме того дня, коли царівна з Півчоловіком добулися царського палацу, мати знайшла мертвого сина. Чайкою забилася вона над синовим тілом. А поблизу саме снували мурашки — носили собі харчі на зиму. Раптом одна мурашка накинулась на іншу і відгризла їй голівку. Третя мурашка підповзла до мертвої, притулила їй голівку до тулуба, тричі потерла листком василька, і мертва мурашка ожила. Здивована мати вчинила так само, як мала мурашка. Очуняв Зелен-Василько і, вгледівши матір, дуже зрадів. Розповів їй про бій із драконами, з Півчоловіком, а тоді сказав:
— Ідіть, мамо, додому, а я подамся шукати Півчоловіка і знову стану з ним до бою.
Засмучена мати пішла додому, а Зелен-Василько рушив на захід. Ішов він від зорі до зорі, поки дійшов до хатини. На віконечку хатини блимав вогник.
Раптом біля порога загавкав собака, а жіночий голос з хатини проказав:
— Коли ти добра людина, то заходь, коли зла, то йди собі мимо. Мою хатину стереже пес із залізними пазурами та крицевими зубами, він умить роздере тебе на шматки.
Зелен-Василько увійшов до хатини, вклонився самітній жінці і розповів їй про свої знегоди. Послухала жінка та й каже:
— Заночуй у мене, а вранці я тобі скажу, де ховається Півчоловікова сила, і ти його подолаєш у борні.
Та жінка звалася П’ятниця. Вранці вона встала і скликала птахів зі всього світу, нагодувала їх і спитала, де зараз Півчоловік.
— Нічого про нього не чули й не знаємо, — хором відповіли птахи.
П’ятниця розбудила Зелен-Василька і сказала:
— Йди весь час на захід, поки знайдеш мою сестру. Може, вона щось знає про Півчоловіка, а я тобі нічим не можу зарадити.
Зелен-Василько знову рушив у дорогу. За два дні він завітав до сестри П’ятниці і розповів про своє горе. Та теж звеліла почекати до ранку. На світанку вона скликала птахів зі всього світу і запитала, чи знають вони, де зараз Півчоловік.
— Нічого не знаємо! — загомоніли птахи, — Але між нами немає голуба. Може, він щось знає.
Незабаром прилетів голуб і сказав:
— Півчоловік зараз живе у царському дворі, заручився з царівною, за рік має бути весілля. Цар шукає музик. Я ось приніс, чарівну сопілку, котру знайшов у лігві драконів, може, комусь знадобиться. Про Півчоловікову силу мені відомо з його власних слів. Якось він розповідав, що його сила ховається на схід сонця від царського палацу. Щоб дійти туди, треба подолати дев’ять перешкод. За першим же селом дев’ятої перешкоди стоїть Крута гора, на якій пасуться вівці. В ущелині тієї гори живе кривий заєць. У шлунку того зайця є золоте яблуко, в яблуці — дев’ятеро черв’яків. У тих черв’яках і ховається Півчоловікова сила. Хто туди добудеться і знищить черв’яків, той і вб’є Півчоловіка.