Голуб злинув у небо і розтанув у синій далині.
Сестра П’ятниці негайно розбудила Зелен-Василька і сказала:
— Візьми чарівну сопілку і йди до царського палацу. Там живе Півчоловік. Дійдеш туди, перекажи цареві через його охоронців, що хочеш грати на весіллі. Цар шукає таких музик, щоб від їхньої музики гори затанцювали. Коли домовитесь про платню, йди на схід сонця, поки подолаєш дев’ять перепон. У першому ж селі за дев’ятою перепоною наймися чабаном. Поженеш пасти вівці на Круту гору, побачиш у тій горі глибоку ущелину, заграєш перед нею на сопілці. З ущелини вибіжить кривий заєць і кинеться в танок. Убий його. В шлунку зайця знайдеш золоте яблуко, в нім — дев’ятеро черв’яків. Там ховається Півчоловікова сила. Як знищиш черв’яків, тої ж миті загине й Півчоловік, а царівна стане твоєю. Але шлях твій буде повний небезпек. Жахливі грози, бурхливі ріки заступають дорогу до Півчоловікової сили.
Зелен-Василько поцілував жінці руку, подякував за пораду і рушив до царського двору. Діставшись до палацу, переказав цареві, що хоче грати на весіллі. Цар звелів пустити музику, запитав про платню та на чому той грає.
— Граю на сопілці, — сказав Зелен-Василько, — від моєї музики танцюють трави і дерева, танцює геть усе живе на світі.
— Такі музики, як ти, можуть грати лише вівцям, а не на царськім весіллі, — засміявся цар. — Ану, заграй, побачу, на що ти здатний.
Дістав Зелен-Василько чарівну сопілку і заграв.
Чарівні звуки розбудили все навколо. Затанцював не лише цар із челяддю, а й трави та дерева, і навіть придорожнє каміння. По тому цар запросив Зелен-Василька музикою на весілля. Хлопець попросив дозволу побачити наречену, але цар відмовив:
— Побачиш її на весіллі.
Зелен-Василько рушив на схід сонця, до Крутої гори. Довго він ішов, подолав усі перешкоди, лише при дев’ятій схопилася така буря, якої світ іще не знав. Раптом перед Зелен-Васильком виросла водяна стіна, а по воді пливли величезні чорні гадюки. Хоч як було страшно, але Зелен-Василько шубовснув у воду. Велика рибина кинулась на нього, щоб проковтнути. Відбиваючись від рибини, Зелен-Василько загубив чарівну сопілку. Вибрався він на берег, набрав у груди повітря і пірнув у розбурхані хвилі. Тільки того й чекали чорні гадюки. Миттю підпливли вони до витязя зі всіх боків. Та Зелен-Василько знав, що гадюки у воді не роззявляють пащ, і навіть не глянув на них. Довго шукав він сопілку і таки знайшов під великим каменем. Поплив Зелен-Василько з сопілкою до берега. Та чорні гадюки обвились довкола рук і ніг йому, чекали, коли він вийде на берег, щоб увіп’ястися в нього жалами. І тут Зелен-Василько не розгубився — заграв на чарівній сопілці. Гадюки затанцювали, а Зелен-Василько подався до Крутої гори, де паслися вівці.
Дістав Зелен-Василько з-за пояса сопілку і заграв. Грав доти, поки з ущелини вистрибнув кривий заєць та й затанцював. Метнувся до зайця Зелен-Василько, спіймав за вуха і вдарив сопілкою по голові. Потім розпанахав зайця навпіл, дістав золоте яблуко, в якому ховалися дев’ятеро черв’яків. З радощів убив він двох. Від того в царському палаці занедужав Півчоловік. Сховав Зелен-Василько золоте яблуко в кишеню і знову заграв на сопілці. Грав, поки половина овець від танцю загинула. Потім рушив до царського двору.
Царівна сиділа засмучена в своїй кімнаті, кляла свою гірку долю. Страх не хотіла виходити заміж за потвору. Йдучи мимо ярмарку, купив Зелен-Василько шовковий халат, щоб убратися за лікаря. Тим часом цар скликав лікарів, щоб лікували Півчоловіка — не хотів, аби його інші царі звинуватили в смерті зятя. Але жоден з лікарів, оглянувши недужого, не міг назвати хворобу. Зелен-Василько підійшов до царських хоромів. Цар звелів пропустити його. Зелен-Василько дістав золоте яблуко і вбив ще п’ятьох черв’яків, а тоді швидко зайшов до кімнати, де лежав хворий, і підійшов до його ліжка. Півчоловік глянув на витязя і прохрипів:
— Звідки ти взявся? Я ж тебе вбив…
— А я ожив, та ще й навчився лікувати, — відповів Зелен-Василько. — Прийшов і тебе полікувати, як ти колись мене. Зазіхнув ти на чуже і забрав царівну, хоч я, а не ти знищив драконів. Підступно вбив ти мене і вкрав мою славу. Та я знайшов джерело твоєї сили. Ось воно в мене, дивись.