Саме тоді з’явився вовк. Іде він тихо, зубами клацає, виє від злості і до собаки підкрадається, та ззаду цап як буцне його міцними рогами, а спереду собака як схопить зубами. Гострі зуби у вовка, а в цапа роги гостріші.
Собака і цап з вовком бились, півень кукурікав, качка кахкала, лісом котилася луна. Цап з собакою так порвали і покололи вовка, що йому ледве вдалося втекти до лісу.
Потім собака зібрав своє військо і радий пішов у село. Незабаром ведмідь з диким кабаном зустріли у лісі вовка та як накинуться на нього:
— Нащо ти нас повів на таку війну? Хотів, щоб ми загинули?
— Лежу собі в калюжі, коли якийсь змій як уперіщить мене по спині, а потім за мною по лісу та дрючком, та дрючком, — скаржиться дикий кабан.
— Ох, — сказав ведмідь, — а до мене як скочить на дерево, хотів мені серпом голову відрізати… Щастя маю, що я впав.
— Даремно ви скаржитесь, — бурмоче вовк, — ви й десятої частини того не витерпіли, що мені довелось. Як улучить мене один двома іклами, а другий як почне ножами різати… А третій кричить з дерева: «Давай його сюди, буду вішати!» Четвертий кричить: «І я допоможу, і я допоможу!» А ще якийсь сидить у болоті і все підтакує: «Так-так, так-так…»
Наймит, кухар і пан
(Переклали А. М’ястківський
Жив колись на світі пан. Мав він у своїх володіннях величезні пташарні, де вигулювало безліч різної птиці: курей, гусей, качок. Узяв пан собі наймита доглядати всю ту птицю: годувати, поїти та на ніч заганяти. Сам пан приходив до пташарень раз на два-три дні перевіряти, чи є вся птиця.
Важко працював наймит, ніколи було й вгору глянути бідоласі, та ні разу йому не пощастило курятини покуштувати, все пан пожирав. Задумався одного разу наймит про гірку несправедливість на світі, зловив гусака, зварив у казані та й наївся досхочу.
Став якось пан рахувати свою сотню гусей, а їх лише дев’яносто дев’ять.
— Гей! — гукнув пан до наймита. — Нема одного гусака.
— Що ви, пане! Усі на місці.
— Як на місці, коли їх лише дев’яносто дев’ять?!
— Ні, всі сто, — став на своєму наймит.
— Хай тобі очі повилазять, я з тебе самого гусака зроблю! — зарепетував пан.
— Чого ви, пане, причепились до мене? Всі гуси цілі!
Довго вони сперечалися. І звелів пан покликати сто своїх наймитів. Перелічив їх та й каже впертому:
— Бачиш сто наймитів?
— Бачу.
— Якщо всі гуси цілі, то на кожного з них припаде по гусці. Так?
— Звісно.
— Гей! — наказує наймитам пан, — Нумо, хапайте кожен по гусці!
Наймити кинулись на гусяче стадо. Довго ганялись по лузі і нарешті всіх переловили. Дев’яносто дев’ять молодців виструнчились з гусками в руках, лише один залишився без нічого.
— А тепер скажи мені, негіднику, чому оцей наймит без гуски?
— Та хто ж йому винен, пане, коли він якийсь вайлуватий. Загаявся, то й не зумів собі впіймати.
Одного разу збирався той пан на гулянку і сказав своєму кухареві:
— Поки я повернусь, засмаж гуску, але якщо з’їси з неї хоч крихту — битиму, катуватиму тебе, як жабу, роздеру, примушу забути, яке те м’ясо на смак.
— Гаразд, пане.
— Коли я повернусь, щоб смажена гуска була ні гаряча, ні холодна, а саме добра до обіду.
Пан поїхав, а кухар взявся смажити гуску. Коли вона розрум’янилась на вогні, дуже захотілося йому гусятини покуштувати.
Ковтав, ковтав слину, а тоді не стримався — відрізав одну ніжку і з’їв.
Повернувся пан і, побачивши гуску з одною ніжкою, сплеснув руками:
— Ось який ти ненажера! Я ж казав жодної крихти не чіпати.
— Гуска ціла, пане.
— А ніжку хто з’їв?
— Пане, гуска була тільки з однією ніжкою.
— Що ти теревениш, дурню?! Хто коли бачив гуску з одною ногою? — закричав пан, відсуваючи смаженю.
— Якщо ви, пане, не вірите, ходімо до озера — побачите.
— Ходімо, але як брешеш, то не знаю, що зроблю з тобою!..
Вийшли вони на берег. А день був сонячний, теплий. Гуси повиходили з води і стояли, кожна на одній нозі, та шолопали своє пір’я.
— Пане, бачите, в кожної гуски лише одна нога.
А пан змахнув руками та як крикне:
— Гиля! Гиля!
Гуси сполохалися, схопилися на обидві ноги і ну тікати хто куди.
— Бачиш, кухарю, що в кожної по дві ноги.
— Бо ви, пане, крикнули на цих. Треба було й тій, смаженій, гукнути «гиля, гиля».
Пан витріщив очі й похнюпився. Більше він не казав кухареві, щоб той не куштував печені.