Євген ГАРАН
МОЛЕКУЛЯРНА ПЕРЕБУДОВА
В Сіднеї інженер Адам Кмітливий зарився з головою в молекулярну перебудову. Ми охрестили його алхіміком. Хоч ніхто серед нас не вірить, що з чорних металів можна зробити золото. Це порожня мрія середньовіччя.
Раптом Адам оженився. Його жінка, як і він, була одержима дивацьким гоном. Він її взяв з Кінґз-Кросу, де вона блукала по вулицях, вбрана в одні чобітки та бікіні.
– Ти так її й загріб напівголою? – питаю Адама.
Він спершу ухиляється з відповіддю:
– Ну, хай і напівголою! – каже нарешті, – Зате я добре бачив те, що брав. Це тобі Венера Мілоська. Пропорційність її тіла – одна гармонія! Про інше я ще подбаю.
«Ну, друже! – думаю собі, – Венера! Ось ще появиться її звідник, Пімп по-англійському. Не даром кажеться: «Як жінка красива, то й голова буде сива».
Деякий час мене не було в Сіднеї. А повернувшись, чую, що інженер Кмітливий уже відкрив ресторанчик. В індустріальній дільниці Південного Сіднею. Кажуть, що харчі в нього дешеві, але поживні. Для робітничого люду це манна з неба.
«Мабуть, з молекулярної перебудови нічого не вийшло, – вирішив я. – Відвідаю Адама при першій же нагоді. Може, його треба підтримати на дусі».
Ось заходжу в ресторан, питаю, де бос. Мене ведуть до кухні. Ми вітаємося, як рідні брати.
– А що це в тебе за одоробло? – я вказую на чорну скриню, що займає пів кімнати.
– Та це ж мій молекулярний перетворювач, – Адам з гордістю випинає груди. – Я так і не добився до золота. Але опанував молекули органічних речовин. Органічних, розумієш?
– То ти таки робиш з риби рака...
– Отак в один кінець скрині кладу траву. І тільки натисну на програмовий ґудзик, як з другого кінця вискакують смачні, пахучі стейки. В цей спосіб власник ресторану не залежить від повені чи від засухи. М’ясо є завжди, аби тільки була трава на травниках Сіднея.
– А як же справа з обслугою? Кожен тепер вимагає як не дотацію, то супераннюєйшон...
– Обслуги в нас нема. Працюємо удвох: жінка і я.
– Що? Ота твоя дама? Венера! – вигукую я. – Та вона ж поламає манікюри.
– Спершу було трудно, – з’ясовує Адам. – Її колишній пімп усе сіяв сварку. Жінка не знала, чи лишатися зо мною, чи йти на Кінґз-Крос. То я постановив позбутися пімпа. Всунув жінку в скриню з одного кінця. І як вона пройшла молекулярну перебудову, у неї пам’ять про пімпа стерлася. Вона забула про нього, повністю. Ніяке нагадування не спокусить її думати, що вона колись якшалася з цим типом. Заодно я подбав і про інші впливи Кінґз-Кроса. На блудницькім ремеслі дівчата відучуються працювати. Стають ледачими і язикатими.
При допомозі молекулярної перебудови я замінив у Еви ледарство на працьовитість, а язикатість на талант драматичного сопрано. Тепер Ева літає, як метелик, в ресторані, з однієї зали до другої, розносить гостям стейки. І при цьому співає. Італійські робітники, наївшись, зітхають: «Ева! Ла дівіна!»
– Що вона співає, то дуже добре. А чи ж вона тебе любить? Чи створіння Кінґз-Кросу здібні любити? Вони дивляться на тебе, а бачать долар.
– О, ні! – відповів Адам впевнено. – Я Еві влаштував ще одну перебудову. Отак, крок за кроком, вона в мене стала ідеальною дружиною. А як у тебе справи, друже? Приведи сюди свою місіс. Ми і її всунемо в молекулярний перетворювач. Хай вона оновить свої ревматичні ноги! Не встигнеш сказати «Джек Робінсон», як потягне тебе на танці.
© НОВІ ДНІ. – 1994. – Ч. 4-5 (529-530).