— Так, добре. Людина вирішила, що краще за Творця знає, що для неї добре, а що зле, — і зазнала стиду. Щось у своїм тілі признала за чисте, а щось за брудне…
Так вона перший раз виставила претензії Богові. Ні, вона не просто застидалася, як ми кажемо, — цей цнотливий стид був доріканням Богові… Маленький людський розум, якого збудив Змій, вирішив, що тепер ліпше від Бога знає, як би все мало бути…
Дід раптом засміявся. Він сміявся довго і задерикувато, як дитина.
— Ти уяви собі цю картинку, — говорив він до Дмитра крізь сміх. — Чоловік і жінка були єдиним тілом у двох тілах, — вони тягнулися одне до другого, тулилися, любилися, — і були щасливі. Там, коло дерева Життя, вони бачили, як любляться і паруються птахи, звірі, як запилюються квіти, — все було тільки любов, тільки життя… А тут вони спробували потягнутися одне до другого, обнятися, приголубитися, — а щось змінилося… де змінилося? Їхні тіла були ті самі, що й раніше, а вони чомусь раптом схопили фігові листочки та й щось ними поприкривали… — Дід знову засміявся. — Цікаво, що прикрили не голови свої, а пуцьки… А чого? Бо вони розділили себе у своїй голові. Вони перестали сприймати одне другого, як самого себе…
Дмитро слухав діда і думав над його простими — і такими не зовсім простими думками…
Справді: парування людей, звірів, рослин — це Божий закон для Зачаття нового життя. Бог нічого не створив нечистим. Чому люди придумали собі, що в їхньому паруванні є щось нечисте? Що в бажанні хоч на мить відчути себе єдиним тілом — є щось брудне і гріховне?
Всі свої розполовинені уявлення про Боже творіння, всю свою хіть — пробуджену розумом замість сердечної любові, вони тут же приписали кому? Та Йому! Бо хто зробив їхні тіла спокусливими, хто дав силу притягання, бажання?
Все, що біля дерева Життя просто було Життям, — біля другого дерева розділилося в голові людей на Добро і Зло. А розділене в собі дерево уже має у своєму корінні Смерть…
— Так, якщо говорити про біблійний міф, — продовжив він розмову, — я згоден, мені зрозуміле все, що ви говорите. Якщо первородним гріхом була недовіра людини до Бога, викликана спокусою розуму, то виходить, що всі ці сучасні винаходи, — клонування людей, тварин, створення біороботів, перепрограмування людини, — це все лише продовження в часі того самого первородного гріха? Людина хоче стати вище Бога, заперечити Його, зруйнувати Його творіння… Тоді це означає, що вона приречена на Смерть уже при своєму народженні… це якийсь фаталізм…
— Чому? Він дав кожному з нас, рятівну соломинку: це воля вибору. Кожен вибирає — Життя чи Смерть…
— Яким чином? Як я ось зараз можу вибирати між життям і смертю?
— Через Пізнання і Довіру. Треба повернути собі Довіру. Перестати розколювати дерево — щоби воно з дерева Смерті стало деревом Життя…
— Ви знову говорите загадками, — зітхнув Дмитро.
— Чому? Ти вчений чоловік. Подумай над таким простеньким «годинничком», який Бог поставив у світі: це народження людей, продовження людського роду. Спершу Він був єдиним у першій людині — а потім розділився на чоловіка і жінку. Потім чоловік та жінка знову стають єдиним тілом — народивши дитя. Потім дитя знаходить своє друге тіло — і в любові знову стає єдиним через дитя…
І так множиться людський рід. Так Бог приходить у світ щохвилини — то єдиний, то розділений, то народжений, то вмерлий. Ти це розумієш? Як хтось думає про смерть тіла як про ту Смерть, що все забирає, — то він втрачає все. А як думає про неї як про нове народження в новім тілі, — то все здобуває. Треба в думках тримати Життя — і ти будеш жити. Подивися на дітей: в їхніх думках тільки радість і тільки життя. Навіть як плачуть, то скоро перестають і все забувають. А старий би довго мізкував, як то його боліло і як тяжко йому жити… Діти не розділяють світ. Вони ще не розуміють, ні що є добро, ні що є зло. Всьому радіють, поки їх не привчать до того, що вони нікчемні грішники…
— Але потім вони виростають, поїдають гори інформації, вишколюють свій розум — і беруться все руйнувати і вбивати! Як людині подолати Смерть?
— А нащо її долати? Вона — мати наших земних тіл. Без її опіки наші тіла стали би просто гноєм… Я калу про ту Смерть, про яку люди нічого не знають. А ти говориш про ту, яку вони видумали. З допомогою Змія — ще тоді, на початку… Якби вони дійшли у своєму пізнанні до самого коріння, якби пізнали істинну Смерть — то стали б насправді безсмертними…
— Поясніть мені це… — у Дмитра аж голова запаморочилася від намагання вловити хід Юрової думки. — На метафізичному рівні я вас розумію. Але я зараз не про абстрактну філософію, а про дуже конкретну річ. Чому люди помирають?