Візьмемо, нарешті, наші почуття. Чи відчуваємо ми, наскільки «американська мрія» насправді далека від того, про що мріє для нас Господь? Ми виховані культурою, чиї ідоли — воля, незалежність, права особистості і культ насолод. Ми поважаємо людей, які чимось жертвують в ім'я того, до чого прагнуть. Але бути живою жертвою? Розіпнути своє «я»?
Отже, подібно до Ябеца, будемо молити про те, щоб Господь зберігав нас від прагнень до того, що здається нам правильним, але що насправді в корені невірно:
«Господи, оберігай мене від спокус, корінь яких — мої почуття і тілесні потреби, що кричать моєму розуму про те, чого я заслуговую і чим я маю «право» впиватися і насолоджуватися. І оскільки лише Ти, Господи, є дорога, правда і життя, спрямуй мої ноги геть від усього, що не є Тобою».
Ось ті благання про визволення, які приємні нашому Батькові — і на які Він з радістю відповідає.
Отже, диявол найчастіше протистоїть тим із нас, хто для нього найбільш небезпечний. Тому чим більше Бог відповідає на ваші «молитви Ябеца», тим ґрунтовніше ви повинні готуватися протистати духовному нападу.
Однак буває і так, що вам не уникнути битви зі злом, тому що Бог Своєю владою велить вам певного дня перейти у наступ на сили пітьми. У такий день ви можете впевнено йти на ворога, озброївшись тією зброєю, про яку Павло говорить: «Зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, — ми руйнуємо задуми…» (2 Кор. 10:4).
Мені пригадуються молитовні збори в період виникнення руху «Проміс Кіперс» («Виконавці обіцянки» — прим. ред.). Двадцять п'ять лідерів нашої команди, які повинні були вести ці збори, усамітнилися для молитви, у той час як десятки тисяч тих, що зібралися, вже з нетерпінням очікували нас на стадіоні. Протистояння було настільки сильним, що ми ніяк не могли виразити суть нашої молитви і нарешті просто замовкли, упавши на коліна. Ми знали: безглуздо починати збори, поки ми не зломимо опір диявола. Нарешті один із нас піднявся і зі словом Істини пішов у наступ на сили зла.
— Друзі, наша перемога вже в наших в руках, — упевнено проголосив він, у той час як ми усе ще продовжували стояти на колінах.
І з цією упевненістю він почав молитися, проголошуючи волю Божу для того дня і просячи Бога підтвердити її Своєю печаткою. Я назавжди запам'ятав цю молитву:
«Господи, ми зібралися тут на виконання Твоєї волі, шукаючи Твого благословення для безлічі зібраних тут людей і для їхніх родин! Ми знаємо, що Твоє найглибше бажання полягає в тому, щоб розширити межі Царства Твого для цього покоління, у цей історичний день, на цьому стадіоні! І ми дякуємо Тобі за те, що ти збираєшся зробити».
Краще, що в той момент могли зробити ми, інші, — це піти за ним у цій молитві, дозволяючи Господу діяти в нас і через нас. Тягар, який ми відчували на своїх плечах, здавався непосильним. Але той, хто повів нас у молитві, не збирався відступати:
«Отче, Твоя велика і ніким не відмінена мета — це щоб Твій Святий Дух був сьогодні тут. І Він уже тут, серед нас. І Він уже діє серед тих людей, що зібралися на стадіоні. Ти з'явився сюди, щоб творити надприродне — те, що ми навряд чи можемо до кінця зрозуміти, але ревно готові прийняти. І в ім'я Твоє, Господи Ісусе, всяка інша влада на землі повинна підкоритися або забратися геть».
У якийсь момент його молитви ми усі відчули прорив. Наші відчайдушні благання перейшли в прославляння і поклоніння. Ми зрозуміли, що одержали свідчення про волю в Дусі. І ми усі разом вийшли на арену, щоб з відвагою вершити дивовижні справи і пожинати рясний врожай — усе те, що вже було досягнуто в молитві.
Думаю, така молитва сподобалася б Ябецу. Він не хотів жити в рабстві у лиха, тому що знав, що Бог вірний і Слово Його надійне, і це Слово показувало йому життя зовсім інше, незмірно краще.
— Тримайтеся подалі від спокус — наскільки це можливо, — порадив би нам
Ябец. — Але ніколи не живіть у страху чи в поразці. Силою Божою ви завжди можете оберігати спадщину благословення неушкодженою.
Чи вірите ви, що Сам Господь виявить Свою надприродну силу, охороняючи вас від зла і захищаючи вашу духовну спадщину? Ябец у це вірив, і він став жити і діяти, виходячи з цієї віри. І з тієї пори його життя було позбавлене горя і болю, які несуть зло.
Християнам же Павло в Посланні до колосян говорить: «Ви були з Ним поховані у хрещенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були в гріхах… Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи…, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, — перемігши їх на хресті!» (Кол. 2:12–13,15).
Яке приголомшливе свідчення про перемогу! У Христі ми живемо з торжеством, а не зі спокусами і поразкою. Коли і четверте прохання Ябеца стає частиною нашого життя, ми виявляємо повну готовність рухатися далі, на більш високий рівень слави, де благословення ростуть у геометричній прогресії.
І ось чому: у Божому царстві, на відміну від бірж цього світу, найбільший прибуток приносить не ризиковане, а, навпаки, найнадійніше і безпечне вкладення капіталу.
6. У реєстрі Божої слави
«А Ябец був поважаний більше від своїх братів»
Як ви думаєте, чи є в Бога улюбленці? Ми знаємо: Бог зробив так, щоб Його любов була доступною для всіх, і Ісус прийшов на землю для того, щоб «кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).
Проте доля Ябеца, молитва якого зробила так, що він став «поважаним більше від своїх братів», може бути доказом того, що в Бога все-таки є улюбленці. Ябец зі свого досвіду знав, що рівний доступ до Божої любові ще не означає рівного благословення. Що відбулося з усіма іншими людьми, згаданими в Першій книзі Хронік на тій самій сторінці, де розказано про Ябеца? Наприклад, з Їдбашем, чи із сестрою його Гаццелелпоні, чи з Анувом? Яку славу і які благословення одержали вони від Бога?
Просто кажучи, Бог віддає перевагу тим, хто просить. Він не утримує у Своїй руці нічого, що призначено для того, хто не просто хоче, але ревно молить про те, чого він хоче.
Заявити, що ви бажаєте бути «поважаним» у Божих очах зовсім не означає зверхності чи егоцентризму. «Поважаним» у розумінні того, що думає про вас Бог, а не в тому розумінні, що ви хочете привласнити цю славу. Намагатися в чомусь перевершити когось іншого просто для того, щоб стати «поважаним більше від своїх братів», — значить цілком віддатися тілесним спонуканням і приректи себе на земну марноту. Але прагнути одержати вищу нагороду від Бога — значить жити в Дусі. «Я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі» (Фил. 3:14), — говорив Павло, що «намагався… бути Йому любим», завжди пам'ятаючи про день, коли він повинен буде дати звіт про те, «що в тілі робив він…»(2Кор. 5:9,10).
Страшно навіть уявити, що в цей день мені довелося б визнати, що я не робив нічого чи робив мало. Я не хочу, потрапивши на небо, почути, як Бог мені скаже:
— Погляньмо на твоє життя, Брюсе, і дозволь Мені показати тобі те, чого Я бажав для тебе і що Я постійно намагався втілити через тебе, а ти Мені противився.
Яке це було б страшне викриття!
За моїми спостереженнями, завоювання слави практично завжди означає відмову від пересічних мрій і спокійного існування. Однак при цьому мова не йде про наявність якихось особливих талантів: серед тих, кого Бог помістив до реєстру Своєї слави (Євр. 11), ми з задоволенням знаходимо не так вже й багато людей, споконвічно наділених якимись особливими дарами чи особливою святістю. В основному це звичайні, нічим не примітні люди, які вірували в надприродного Бога, у Бога чудес — і відважно жили і діяли по своїй вірі.
І це були життя, відзначені Божими благословеннями, надприродним провидінням і Божим провадженням, одержуваними в той самий момент, коли в них виникала потреба.