Коли востаннє ваша церква, зібравшись однодушно, молилася про те, щоб переповнитися Святим Духом? Чи давно ви гаряче і наполегливо зверталися до Бога:
— О, поклади на мене Свою руку! Наповни мене Своїм Духом!
Але ж саме цим, і нічим іншим, пояснюється настільки блискавичне поширення Доброї Новини по всій території Римської імперії.
Багато років тому, коли я був молодіжним пастором у великій церкві в штаті Нью-Джерсі, дванадцять старшокласників довели мені, що дотик Божої руки доступний будь-якому віруючому, який про це попросить.
Думаючи про те, як ми могли б послужити Господеві під час літніх канікул, ми з молитвою спрямували погляди на найближче до нас передмістя Нью-Йорка — Лон-Айленд. Мета: за шість тижнів євангелізувати усю молодь Лон-Айленда.
Наш план містив в собі три щоденних заходи. Зранку — вивчення Біблії з дітьми у групах, які збиратимуться по домівках; удень — євангелізація на пляжі, увечері — євангелізації, які проводитимуться за допомогою місцевих церков. Здається просто, але треба вам сказати, що маленька місіонерська команда, разом із молодіжним пастором, розуміла, що обсяг поставлених завдань перевершує їхні скромні сили.
Ми проконсультувалися з лідером дитячого служіння в Лон-Айленді. За його словами, якби нам вдалося залучити до вивчення Біблії у групах хоча б 13–14 дітей, то це вже було б великим успіхом. Коли він пішов, я тихо сказав:
— Ну, вже ні, якщо до кінця тижня в кожній групі не буде по сотні хлопців та дівчат, ми визнаємо свою поразку.
І раптом усі ми одночасно відчули потребу впасти на коліна і молитися.
Мені ніколи не забути цих юних голосів, які ревно вимовляли слова молитви:
— Будь ласка, Господи, благослови нас!
— Господи, я знаю, самому мені це зробити неможливо, прошу Тебе, приведи до мене сто дітей!
— Господи, зроби Духом Своїм щось велике для слави Своєї!
А батьки нам повторювали:
— Це неможливо!
Упевнений — вони мали рацію. Але трохи неможливе ставало можливим. Уже на першому тижні чотири з наших шести клубів зібрали більше ста дітей. А дві групи вже не вміщувалися у своїх дворах, тому довелося шукати більші. Так що до кінця тижня ми поділилися Доброю Новиною з більш ніж п'ятьма сотнями дітей, причому більшість із них до цього ніколи не були в церкві.
Якщо вам це здається недостатньо чудесним, я зараз розповім вам про чудеса і навіть фокуси на пляжі. Ну, що стосується фокусів, то вони пояснювалися дуже просто: я зайшов у магазин і купив «Набір фокусника-початківця або все, що вам потрібно, щоб здивувати і розважити ваших друзів». Вставши о третій годині ночі, я освоїв перший фокус — «зникаюче яйце». Опівдні ми вийшли на пляж і, попросивши Бога, щоб рука Його була з нами, відкрили безкоштовне «шоу на піску».
Наша молитва перед початком вистави була дуже конкретною: ми просили, щоб до кінця вже цього, першого, дня на пляжі покаялося тридцять чоловік.
Спочатку вся наша аудиторія складалася з одного ряду глядачів, і це були маленькі діти, яких з радістю відправили до нас їхні батьки, щоб насолодитися хоч декількома хвилинами спокою. Але незабаром зібралася публіка — більше півтори сотні людей в купальних костюмах. Поступово від фокусів ми перейшли до розповідей, від розповідей — до євангелізації. Тоді до дітей стали підходити їхні батьки. І нарешті — юрба навколо нас стала швидко рости за рахунок компаній підлітків, які приєднувалися до нас. До кінця дня ми нарахували вже 250 глядачів. І коли ми закінчили закликом до покаяння, рівно тридцять чоловік, не більше і не менше, заявили про те, що хочуть прийняти Ісуса Христа як свого Спасителя — прямо тут, на пляжі.
Після служінь на пляжі ми відправлялися в місцеві церкви і там теж улаштовували молодіжні служіння. І Бог, понад усякі сподівання, благословив наші зусилля, причому благословив у точній відповідності з тим, наскільки сміливою була наша «молитва Ябеца». До кінця наших літніх служінь на Лон-Айленді там було тисяча двісті навернених християн, кожний з який одержав наставляння про те, як продовжувати життя в Господеві, разом з необхідними книгами і брошурами.
А дванадцять старшокласників повернулися з бідних кварталів Лон-Айленда у свої щасливі родини й упоряджені будинки. Але тепер вони точно знали: для Бога немає нічого неможливого. І першим, що після цього змінилося в їхньому житті, була їхня рідна церква, тому що вони вирішили молитися про те, щоб Дух Святий діяв у ній, несучи покаяння і пробудження.
Неймовірно? Зовсім, ні. Адже через дванадцятьох підлітків і молодіжного пастора в цій церкві діяла Божа рука. Коли члени молодіжної місіонерської команди засвідчили церкві про те, що з ними і через них зробив Бог, — для всіх інших це було викликом і закликом просити в Бога більшого. І в церкві настало таке пробудження, рівного якому не могли пригадати і найстарші її парафіяни.
І все тому, що дванадцять школярів попросили в Бога Його благословення, поширення своїх границь для Божої слави і щоб з ними була могутня Божа рука.
Подібно до люблячого батька, який спостерігає за своїм сином на дитячому майданчику, Бог теж спостерігає за тобою і чекає, коли ж ти попросиш, — попросиш про ту надприродну силу, яку Він хоче тобі дати. «Бо очі Господні дивляться по всій землі, щоб зміцнити тих, у кого все їхнє серце до Нього» (2Хр. 16:9).
Зауважте, наш Бог не займається пошуками духовних велетнів чи блискучих випускників семінарій. Він жадає знайти тих, «у кого все їхнє серце до Нього». Ваше віддане серце — та єдина частина Його задуму поширення Його меж, що залежить не від Нього, а від вас.
Ми з вами, так би мовити, на відстані лише однієї молитви від вершення великих, сповнених Духом, справ і досягнення недосяжних цілей. Тільки завдяки Його дотику ми можемо відчути надприродну сміливість, відвагу і силу. Усе залежить від нас.
Щодня просіть дотику Батька.
Тому що для християнина залежність — це синонім сили.
5. Божа охорона
«Коли б Ти зробив охорону від лиха!..»
Мені пригадується велика ілюстрація на всю журнальну сторінку. Над римським гладіатором нависла смертельна загроза. Меч чомусь випав у нього з рук. Розлютований лев, зачувши, що година його настала, уже присів на лапи, приготувавшись для могутнього стрибка. Глядачі, які заповнили трибуни Колізею, підхопилися на ноги, у жаху спостерігаючи, як гладіатор у паніці намагається бігти. Підпис під картинкою говорить: «Іноді можна собі дозволити прийти другим. Але не завжди…»
А ось Ябец, попросивши й одержавши надприродне благословення, вплив і силу, здавалося б, міг бути упевнений, що сміливо може вийти на будь-яку арену проти будь-якого лева — і перемогти. І, здавалося б, від людини, з якою кожної хвилини перебуває Божа рука, варто було б очікувати трохи іншого прохання: не «охороняй мене від лиха», а «охороняй мене й у злі, проти зла, у битві зі злом».
Але Ябец зрозумів те, чого не знав приречений гладіатор: дуже часто вирішальна умова перемоги над розлютованим левом полягає в тому, щоб зовсім не виходити на арену. Ось чому останнє прохання Ябеца — щоб «рука Твоя була зо мною, і Ти зробив охорону від лиха, щоб не засмучувати мене!..» Це, останнє, прохання Ябеца, по суті, містить у собі чудову, однак мало зрозумілу стратегію благословенного життя. Але, зрештою, не так вже й важко здогадатися, чию саме територію ви відвойовуєте для Бога, коли раптом могутньо і зненацька поширюєте межі свого, спочатку нічим не примітного, пересічного життя! У попередньому розділі ми говорили про молитву, про ту надприродну силу, яка дозволила б нам вершити Божі справи, незважаючи на нашу слабкість. А в цьому розділі поговоримо про те, як нам просити про надприродну допомогу і захист від сатани, який інакше, як він це не раз уже довів, цілком здатний зробити так, щоб ми прийшли другими.