Безсумнівно, чим більший успіх, тим більше відкривається можливостей для провалу. У всіх на пам'яті приклади християнських лідерів, які впали в гріх були усунені від служіння, у результаті чого безліч людей було вражено, розчаровано і збито з пантелику. Як хтось колись добре сказав, бути благословенним — найбільша з небезпек, тому що «благословення може притупити почуття постійної залежності від Бога і розвинути схильність до самовпевненості».
Чим глибше ви занурюєтеся в життя, засноване на надприродному Божому благословенні, тим більше ви маєте потребу в тому, щоб частіше вимовляти те останнє прохання, що міститься в молитві Ябеца. Тому що вам потрібно витримувати щораз лютіші атаки диявола на вас і вашу родину. Ви відчуєте на собі його зброю: стріли неприйняття, ворожнечі й гонінь. Більше того, насторожіться, якщо це вас не спіткало!
Ніколи не забуду випадково підслухану у семінарії розмову між моїм однокурсником і нашим наставником, професором Говардом Хендріксом. Студент захоплено ділився з професором враженнями про те, як чудово змінилося його життя.
— Коли я тільки сюди приїхав, — розповідав він, — то голови не міг підняти від спокус і іспитів. Але тепер, слава Богу, життя увійшло в колію. Я взагалі не страждаю від спокус!
Однак Хендрікс, усупереч очікуванням студента, стривожився і спохмурнів.
— Ви знаєте, це, мабуть, найгірше, що я міг від вас почути, — сказав він здивованому студенту. — 3 вашої розповіді я можу дійти висновку, що ви більше не в боротьбі. І сатану ви більше не цікавите.
Ми покликані і послані на передову. Ось чому молитва про охорону від лиха — жива частина благословенного життя.
Як і багато інших, я швидко зрозумів, що час, коли я особливо маю потребу в цій частині молитви Ябеца, — це час мого духовного успіху. Як це не парадоксально, саме в цей час я найбільше схильний до неправильного (і небезпечного!) уявлення про власну силу.
Пам'ятаю, як багато років тому я їхав по Чикаго у таксі в аеропорт після чудової, але стомлюючої тижневої роботи в Біблійному інституті, де я щодня проповідував і провів консультації з безліччю студентів — з 76 студентами, якщо бути точним. (Я вів лік!) Тепер я прямував додому, відчуваючи фізичне і духовне виснаження. Втупившись незрячими очима на вируючий навколо потік машин, я заглибився в «молитву Ябеца».
— О Господи, — молився я. — У мене зараз немає сили опиратися. Я віддав усі сили служінню Тобі. Зараз мені не справитися зі спокусою. Будь ласка, зберігай мене сьогодні від зла.
Піднявшись на борт літака, я знайшов, що моє місце в середині ряду — не дуже гарний початок польоту! Але це були тільки квіточки! Становище почало стрімко погіршуватися. Сусід ліворуч витяг зі свого портфеля порнографічний журнал. «Господи, а я так сподівався, що Ти допоможеш мені!» — простогнав мій дух. Я почав дивитися в інший бік. Але не встиг літак піднятися в повітря, як сусід праворуч відкрив дипломат, з якого дістав (що б ви думали?) теж порнографічний журнал.
А в мене до того моменту ну зовсім не було сил вступати з ними в дискусію про те, що варто і чого не слід читати! Я закрив очі і почав про себе молитися:
«Господи, сьогодні мені з цим не справитися. Прошу Тебе, прожени це зло з очей моїх геть!»
Раптом сусід праворуч вилаявся, закрив і відкинув свій журнал. Я глянув на нього, намагаючись зрозуміти, що змусило його це зробити. Але ніяких видимих причин я не знайшов. Сусід ліворуч теж подивився на мого сусіда праворуч, вилаявся ще голосніше і теж закрив свій журнал. І знову я не помітив ніяких явних причин для такого рішення.
Політ уже закінчувався, як раптом мене розібрав такий сміх, що я не міг стриматися і зареготав на весь голос. Обоє мої сусіди поцікавилися, що мене так розсмішило.
— Джентльмени, — відповів я. — Якщо я розповім, ви все одно мені не повірите!
І ось ми підійшли до однієї з таємних твердинь, які диявол споруджує на шляху віруючих. Із досвіду знаю, що більшість християн моляться, як правило, лише про силу для подолання спокус — про перемогу над лютим супротивником, який атакує нас, над сатаною.
Ми якось зовсім і не думаємо, що можна просто попросити Господа тримати нас подалі від спокуси, загороджуючи дияволу будь-яку лазівку в наше життя.
У молитві, якою Ісус наказав молитися Своїм послідовникам, усього трохи більше шістдесяти слів, і шоста частина з них складає прохання про визволення: «І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого…» (Мт. 6:13). І нічого про духовне проникнення або особливу владу. І ні слова про протистояння.
Коли останній раз ви просили Бога тримати вас подалі від спокуси? Але ж точно так само, як Бог хоче, щоб ви просили більшого благословення, Він жадає почути ваше благання про захист і охорону від лиха і зла.
Де немає спокуси, там не може бути і гріха. Більшість із нас піддаються занадто багатьом спокусам (і, відповідно, занадто часто грішать), тому що ми не просимо Бога: «Не введи нас у спокусу!» І навпаки: коли ми менше концентруємося на тому, щоб перебороти спокусу, і більше на тому, щоб її уникнути, ми робимо стрімкий духовний ривок уперед.
Навіть Ісус, у розпорядженні Якого були всі небесні легіони, молився про визволення. Навіть Він, що володіє всією глибиною божественного проникнення, будучи спокушуваним в пустелі, відмовився обговорювати із сатаною його «привабливі» пропозиції.
І чим глибше ми самі проникаємо в область чудесного, тим більше нам відкривається найефективніша можливість боротьби з гріхом — молитва про те, щоб нам не доводилося боротись з непотрібними спокусами. Для того і дається нам від Бога Його надприродна влада.
Для ворога арена спокуси — це його звична територія. Я не хочу тим самим сказати, що бути спокушуваним — це те ж саме, що грішити (ось ще одна неправда диявола!) Я лише маю на увазі, що звичайно нам доводиться боротися зі злом у сфері нашого особистого життя. А це аж ніяк не нейтральна територія, тому що, як чудово знає сатана, ми усього лише занепалі створіння з обмеженими можливостями бачення і розуміння. І отут навіть наша найкраща (з нашої, людської точки зору) зброя легко може обернутися проти нас, нам же на погибель.
Візьмемо, приміром, нашу мудрість. У кращому випадку, вона допомагає нам лише час від часу, тому що природа зла така, що воно здатне обдурити нас, відкриваючи нам краєчок істини. Зауважте, не всю істину, але рівно стільки, скільки потрібно для обману. Адам і Єва не більше, ніж ми були схильні піддаватися спокусі. Більше того, вони, на противагу нам, були досконалі і мали можливість задовольняти усі свої потреби. І ось до цих довершених представників роду людського прийшов сатана — і розтрощив однією короткою «дружньою» бесідою.
Ось чому, подібно як Ябец, ми повинні молитися про захист від обману:
«Господи, зберігай мене від помилок, до яких я найбільше схильний тоді, коли приходить спокуса. Я визнаю, що все, що здається мені необхідним, привабливим чи таким, що служить мені на користь, занадто часто є лише красивим упакуванням гріха. Тому, будь ласка, Господи, не підпускай зло і близько до мене!»
Візьмемо тепер наш досвід. Чим далі ми поширюємо свої межі в ім'я Ісуса, тим менше захищені вони від нападів диявола. Хтось сказав: «Небезпека не в тому, щоб стояти на краю прірви, а в тому, щоб не оступитися по необережності». Найменша поступка гордості і самовпевненості — і стається катастрофа. Найстрашніші нещастя, які мені доводилося бачити в житті віруючих, ставалися саме з тими із них, хто отримав надприродні благословення, надприродно поширив свої межі і знайшов надприродну силу і владу… і після цього впали у важкий гріх.
Ось чому, подібно до Ябеца, ми повинні просити про те, щоб уникнути небезпечної самоомани:
«Господи, оберігай мене від болю і нещастя, які приносяться гріхом. Відгороди мене Твоїм надприродним захистом від тих небезпек, яких я не бачу, так само як і від тих, котрі я бачу, але на котрі йду, тому що по гордовитості і легкодумству сподіваюся на свій так званий досвід. Захисти мене, Батьку, Своєю владою!»