– Я буду поруч, – пообіцяв Едвард, шепочучи мені на вухо так тихо, що Чарлі не мав анінайменшого шансу нас почути.
Я не чула, що сказав йому у відповідь Чарлі, але Едвард зайшов у дім. Я змогла тримати очі розплющеними тільки до сходів. Останнє, що я відчувала, були холодні руки Едварда, які віддирали мої пальці від своєї сорочки.
Розділ 23
Правда
У мене було таке відчуття, наче я проспала дуже довго – моє тіло заніміло, ніби я досі так і не рухалася. У голові все переплуталося, я дуже повільно приходила до тями; дивні кольорові сни – сни і кошмари – ніяк не хотіли полишати мою голову. Вони були такі яскраві! Такі жахливі і водночас прекрасні – всі змішалися в чудернацьке безладдя. Мене охопило гостре нетерпіння й страх, немов у страшному сні, коли тебе ніби паралізує і ти не можеш рухатися… Я бачила потвор, червонооких дияволів, які здавалися ще огиднішими через свої вишукані манери. Цей сон сильно вплинув на мене – я запам’ятала навіть імена. Але найяснішою, найчіткішоючастиною сну був не кошмар. А безневинний янгол.
Було важко остаточно прокинутися. Цей сон не належав до тих, яких я не хотіла побачити знову. Я боролася сама з собою, мені було страшно прокидатися: що чекає на мене в реальності? Я не могла згадати, який сьогодні день тижня, але була впевнена, що Джейкоб, чи школа, чи робота, чи ще щось інше обов’язково чекають на мене. Я глибоко вдихнула й подумала, як важко мені буде пережити ще один день.
Щось холодне ніжно діткнулося мого чола.
Я міцно замружила очі. Мені здавалося, що я досі сплю, але відчуття були такі реальні! Я вже така близька до пробудження… ще кілька секунд – і все скінчиться.
Та я усвідомила, що відчуття занадто реальне. Це не віщує нічого хорошого. Кам’яні руки, які, здавалося, обнімають мене, були занадто правдоподібні. Якщо я не перерву цього видіння зараз-таки, то пізніше про це пошкодую. Гірко зітхнувши, я розплющила очі, щоб розвіяти прекрасну ману.
– Ой! – задихнулася я й почала кулаками розтирати очі.
Вочевидь, я зайшла задалеко; це було помилкою з мого боку – дозволити своїй уяві так розгулятися. Гаразд, дозволити – не зовсім годяще слово. Я змусилаїї розгулятися, я сама заохочувала свої галюцинації – і тепер мій розум відмовляється мене слухати.
Мені знадобилося менш ніж півсекунди, аби усвідомити, що оскільки я цілковито з’їхала з глузду, то можу й надалі насолоджуватися своїми ілюзіями, адже вони такі прекрасні.
Я знову розплющила очі – Едвард був досі поруч; його довершене обличчя схилилося за кілька дюймів від мого.
– Я тебе налякав? – запитав він тихим схвильованим голосом.
Чудово, найкраща галюцинація, яка в мене коли-небудь була. Обличчя, голос, запах – це набагато краще за те, що я бачила, коли топилася. Прегарний витвір моєї уяви з тривогою спостерігав за моєю реакцією. Райдужні оболонки його очей були чорні мов смола, з фіолетовими кругами, схожими на синці. Це мене здивувало; мій уявний Едвард зазвичай був ситим.
Я двічі кліпнула, відчайдушно намагаючись згадати останнє, в чому я була на всі сто відсотків впевнена, що воно реальне. Аліса також була частиною мого сну, і мені стало цікаво, чи вона й справді повернулася, чи це також витвір моєї розбурханої уяви. Мені здалося, що вона повернулася саме в той день, коли я мало не втопилася…
– О, чорт, – прокаркала я. Моє горло несподівано здавило.
– Що таке, Белло?
Насупившись, я нещасно подивилася на нього. На його обличчі читалося ще більше тривоги, ніж раніше.
– Я ж померла, правда? – простогнала я. – Я таки втопилася. Ох, чорт, чорт, чорт! Це просто вб’є Чарлі.
Едвард також насупився.
– Ти не померла.
– Тоді чому я ніяк не можу прокинутися? – вигукнула я, звівши брови.
– Ти ужепрокинулася, Белло.
Я похитала головою.
– Звісно, звісно. Ти хочеш, щоб я так думала. А коли я й справді прокинуся, мені стане ще гірше. Якщоя прокинуся, а цього не станеться, бо я мертва. Це жахливо. Бідний Чарлі! А Рене і Джейк… – я аж завмерла від жаху. Що я накоїла!
– Мене не дивує те, що ти вважаєш мене своїм нічним кошмаром, – похмуро усміхнувся Едвард. – Але навіть не можу уявити, що ти наробила такого, щоб через це ти могла опинитися в пеклі. Може, ти когось убила, поки мене не було?
Я скривилася.
– Швидше за все, що ні. Якби я була в пеклі, то тебе б тут не було.
Він зітхнув.
Я поступово починала усвідомлювати, що й до чого. Мої очі неохоче відірвалися на одну секунду від його обличчя, сковзнули до темного відчиненого вікна й знову повернулися до Едварда. Я починала згадувати деталі… Я відчула, як по обличчю розливається слабкий рум’янець, адже зрозуміла, що Едвард реальний, що він зараз тут, зі мною, а я – справжня бовдурка – марную дорогоцінний час.
– Значить, все це сталося в дійсності?
Було майже неможливо повірити в те, що мій сон – реальність. У мене це в голові не вкладалося.
– Все залежить від того, що ти маєш на увазі, – усміхнувся Едвард досі напружено. – Якщо ти про те, як нас мало не вбили в Італії, то тоді – так.
– Так дивно, – міркувала я вголос. – Я й справді була в Італії. А ти знав, що я ніколи не була далі на схід, ніж в Альбукерке? [19]
Він закотив очі.
– Може, тобі варто ще поспати. Твої думки не зовсім послідовні.
– Я вже відпочила. – (Тепер усе стало таким ясним). – Котра зараз година? Скільки часу я проспала?
– Зараз тільки перша ночі. Отже, ти проспала приблизно чотирнадцять годин.
Поки він говорив, я потягнулася. Чому ж тоді моє тіло закам’яніло?
– А Чарлі? – запитала я.
Едвард скривився.
– Він спить. Мабуть, тобі варто знати, що зараз я порушую правила. Ну, хоча теоретично… Розумієш, Чарлі наказав, щоб я більше ніколи не смів перетинати його поріг, тож я зайшов у вікно… Але я зробив це з найкращими намірами.
– Чарлі заборонив тобі заходити в наш дім? – запитала я з недовірою, яка швидко поступилася місцем гніву.
Едвардові очі були сумні.
– А ти очікувала якоїсь іншої реакції?
Моїочі були скажені. Я збиралася сказати кілька ласкавих слів своєму таточку – гадаю, зараз саме ідеальний момент, щоб нагади йому, що я вже повнолітня і маю право на особисте життя. Це, звісно, не мало ніякого значення, просто заради принципу. Скоро він нічого не зможе мені заборонити. Я почала думати про менш болючі теми.
– Що ми йому скажемо? – запитала я. Мене просто з’їдала цікавість, а ще я намагалася підтримувати дружню, невимушену розмову. Так я могла тримати себе в руках і була впевнена, що не налякаю Едварда тим жахливим запитанням, яке ось уже стільки часу мучить мене.
– Що ти маєш на увазі?
– Як я маю пояснити все Чарлі? Як виправдати свою відсутність протягом… Скільки днів мене не було? – я спробувала полічити години в голові.
– Всього три дні, – його очі звузилися, але цього разу він усміхнувся більш природно. – Власне, я сподівався, що ти вигадаєш якесь пояснення. Я не знаю, що сказати.
– Прекрасно, – гаркнула я.
– Ну, можливо, Аліса прийде нам на допомогу, – запропонував він, намагаючись мене заспокоїти.
І я таки заспокоїлася. Яка різниця, що буде далі? Кожна секунда, яку Едвард провів тут – як близько було його вродливе обличчя, яке спалахувало в тьмяному світлі мого будильника! – була дорогоцінною, і її не можна було марнувати.
– Отже, – почала я, вибравши найменш важливе – хоча й неймовірно цікаве – запитання. Мене безпечно доставили додому, і тепер він може піти в будь-яку мить. Я повинна його розговорити. Окрім того, цей тимчасовий рай не був довершеним без звуку оксамитового голосу. – Що ти робив увесь цей час?
Раптом його обличчя набрало настороженого виразу.
– Нічого цікавого.
– Ну звісно, – пробурмотіла я.
– Чому ти так скривилася?
– Гаразд… – міркувала я, стиснувши губи. – Зрештою, якби ти був тільки сном, то саме так ти б і відповів. Мабуть, мою уяву вичерпано.