Я міцно стиснула губи.
– Я розгляну цю пропозицію.
Едвард розслабився. Його щелепи розімкнулися.
– Мабуть, мені треба віднести тебе додому, – сказав він спокійніше, але з поспіхом, очевидячки, бажаючи якомога швидше забрати мене звідси. – Просто на випадок, якщо Чарлі прокинеться раніше.
Я подивилася на Карлайла.
– По закінченні школи?
– Я даю тобі своє слово. Я глибоко вдихнула, усміхнулася й обернулася до Едварда.
– Гаразд. Можеш віднести мене додому.
Едвард поквапився вивести мене з хати, перш ніж Карлайл пообіцяв би мені ще щось. Він вивів мене через задні двері, тож я так і не побачила, що саме розтрощив він у вітальні.
Додому ми поверталися в цілковитій тиші. Я почувалася переможницею, це додавало мені впевненості. Мене ще лякала розлука з близькими людьми, але я намагалася про це не думати. Зараз я не хотіла згадувати про біль – фізичний чи емоційний. Я не думатиму про нього, аж поки не настане час.
Коли ми дісталися мого дому, Едвард не зупинився. Він підстрибнув і за лічені секунди заскочив у моє вікно. Тоді він зняв мої руки зі своєї шиї і всадовив мене на ліжко.
Я гадала, що чудово знаю, про що він думає, але вираз його обличчя неабияк здивував мене. Він був не злий, а задумливий. Едвард мовчки міряв кроками мою темну кімнату, а я спостерігала за ним з дедалі більшою підозрою.
– Незалежно від того, що ти плануєш, це не спрацює, – мовила я йому.
– Чш-ш-ш. Я міркую.
– А, – простогнала я, відкинувшись на ліжко і натягнувши на голову покривало.
До мене не долинуло жодного звуку, але раптом Едвард опинився поруч. Він стягнув покривало, щоб бачити мене. Тепер він лежав поруч. Його рука потягнулася до мого обличчя. Він скинув локон із моєї щоки.
– Якщо ти не маєш нічого проти, то я б не хотів, щоб ти ховала своє обличчя. Я не можу довго його не бачити. А тепер… скажи мені дещо.
– Що саме? – запитала я неохоче.
– Якби ти могла отримати все що забажаєш, будь-що в цьому світі, що б це було?
Я відчувала, що в моїх очах з’явився сумнів.
– Ти. Він нетерпляче похитав головою.
– Щось, чого в тебе ще немає.
Я не була впевнена, куди він хилить, тож я добре обміркувала свою відповідь. Я придумала дещо, чого й справді дуже хотіла, але що, швидше за все, було малоймовірним.
– Я б хотіла… щоб це зробив не Карлайл. Я б хотіла, щоб мене змінив ти.
Я обережно спостерігала за його реакцією, сподіваючись, що він оскаженіє ще дужче, ніж у себе вдома. Я здивувалася, що вираз його обличчя зовсім не змінився. Воно було таке ж задумливе.
– Що ти можеш запропонувати взамін?
Я не вірила своїм вухам. Я здивовано витріщилася на нього й випалила відповідь, перш ніж встигла її обміркувати.
– Будь-що. Він ледь помітно усміхнувся, а тоді стиснув губи.
– П’ять років? Моє обличчя скривилося десь між відчаєм і жахом…
– Ти ж казала будь-що, – нагадав він.
– Так, але… ти використаєш цей час, щоб якось викрутитися. Я маю кувати, поки залізо гаряче. Окрім того, залишатися людиною занадто небезпечно – принаймні для мене. Що завгодно, тільки не це.
Він насупився.
– Три роки?
– Ні!
– Хіба ти не готова дати мені це навзамін виконання свого бажання?
Я подумала, як сильно мені цього хотілося. Але вирішила, що краще не розкривати карт і не давати Едварду знати, наскільки я цього прагну. Тоді у мене буде більше шансів вплинути на нього.
– Шість місяців? Він закотив очі.
– Ні, цього не достатньо.
– Тоді один рік, – сказала я. – Це моє останнє слово.
– Дай мені хоча б два роки.
– Нізащо. Я доживу до дев’ятнадцяти. Я не допущу, щоб мені виповнилося двадцять. Якщо ти завжди будеш підлітком, то я також хочу.
Він на якусь мить замислився.
– Гаразд. Забудь про обмеження в часі. Якщо ти хочеш, щоб я перетворив тебе, тобі треба виконати одну умову.
– Умову? – мій голос затремтів. – Яку ще умову? Його очі насторожилися – він говорив повільно.
– Спочатку одружися зі мною. Я витріщилася на нього, досі чогось чекаючи…
– Гаразд. І після якого слова сміятися? Він зітхнув.
– Белло, ти раниш моє самолюбство. Я освідчився тобі, а ти гадаєш, що це жарт.
– Едварде, будь ласка, поводься серйозно.
– Я на сто відсотків серйозний.
Він подивився на мене, у його очах не було й натяку на кепкування.
– Та ну, – мовила я, в голосі з’явилися істеричні нотки. – Мені тільки вісімнадцять.
– Ну, а мені приблизно сто десять. Гадаю, саме час осісти. Я відвела погляд і подивилася вдалину, в темне вікно, намагаючись контролювати наростаючу паніку.
– Розумієш, шлюб – далеко не на першому місці серед моїх пріоритетів. Для Рене та Чарлі він був немов поцілунком смерті.
– Цікавий підбір слів.
– Ти знаєш, що я маю на увазі. Едвард глибоко вдихнув.
– Будь ласка, не кажи, що ти боїшся обов’язку, який накладає шлюб, – в його голосі відчувалася недовіра, і я одразу ж збагнула, щó він має на увазі.
– Це не зовсім те, – ухилилася я від прямої відповіді. – Я… боюся Рене. Вона вважає, що не варто виходити заміж, поки мені не виповниться тридцять.
– І вона б хотіла, щоб ти краще стала однією з вічно проклятих, ніж вийшла заміж, – він похмуро всміхнувся.
– Ти гадаєш, це смішно?
– Белло, якщо ти порівнюєш виконання шлюбних обов’язків з обміном своєї душі на вічність у подобі вурдалака… – він похитав головою. – Якщо ти недостатньо смілива, щоб одружитися зі мною, то…
– Гаразд, – втрутилась я. – А що як я погоджуся? Що як накажу тобі відвезти мене до Лас-Вегаса просто зараз? Хочеш сказати, що я стану вампіром через три дні?
Він усміхнувся, його білі зуби світилися в темряві.
– Звісно, – мовив він, явно блефуючи. – Я піджену свою машину.
– Чорт, – пробурмотіла я. – Я згідна на вісімнадцять місяців.
– Так діла не буде, – мовив він усміхаючись. – Мені до вподоби саме такаумова.
– Добре. Коли я закінчу школу, то одразу попрошу допомоги Карлайла.
– Ну, якщо це й справді те, чого ти хочеш, – Едвард знизав плечима, і його посмішка стала зовсім безневинною.
– Ти просто неможливий, – рявкнула я. – Ти – справжнє чудовисько.
Він захихикав.
– Може, саме через це ти не хочеш вийти за мене? Я знову застогнала.
Він нахилився наді мною; його темні мов ніч очі розтоплювали, і плавили, і розхитували мою рівновагу.
– Будь ласка, Белло? – його подих обпалив моє обличчя.
Якусь мить я не могла згадати, як дихати. Коли ж прийшла до тями, то швидко потрусила головою, намагаючись прочистити свій затуманений розум.
– Можливо, ти б погодилася, якби я заздалегідь подбав про обручки?
– Ні! Жодних обручок! – майже закричала я.
– О, нарешті ти докричалася, – прошепотів Едвард.
– Ой.
– Чарлі прокинувся; буде краще, якщо я піду, – мовив Едвард покірливо.
Моє серце перестало битися. Протягом секунди він вивчав мій вираз.
– Буде дуже по-дітвацькому, якщо я сховаюся у вашому туалеті?
– Ні, – прошепотіла я нетерпляче. – Залишися. Будь ласка.
Едвард усміхнувся і зник.
Я лежала в темряві, чекаючи на Чарлі, а всередині мене все кипіло. Едвард завжди знає, що робить, і я могла побитися об заклад – усе, що він замислив, – це частина якогось хитромудрого плану. Звісно, у мене досі залишався варіант із Карлайлом, але тепер, коли з’явився шанс, що це зробить Едвард, я нестерпно хотіла саме цього. Але він був таким обманщиком!
Двері в мою кімнату рипнули й відчинилися.
– Доброго ранку, тату.
– О, привіт, Белло, – Чарлі зніяковів – він не очікував, що його зловлять. – Я й не знав, що ти вже прокинулася.