– Обережно! Не відомо, чи зможе він себе контролювати, – попередив він мене.
Але Джейкоб знову оволодів собою; тільки його темні руки продовжували нервово здригатися. Він скорчив Едвардові гримасу, в його очах не було нічого, окрім ненависті.
– Ух. Яніколи не завдам їй шкоди.
Ні я, ні Едвард не випустили з уваги обвинувачення, яке прозвучало з його вуст. Едвард тихо зашипів. Джейкоб інстинктивно стиснув долоні в кулаки.
– БЕЛЛО! – долинув рев Чарлі. – ТИ ЗАЙДЕШ У ЦЕЙ ДІМ НЕГАЙНО!
Всі ми завмерли, дослухаючись до мертвої тиші, яка запала за цим гучним криком.
Я заговорила першою. Мій голос тремтів:
– Чорт. Джейкоб вагався, його сердитий вираз кудись зник.
– Мені дужеприкро, – пробурмотів він. – Я повинен був зробити все, що в моїх силах… я повинен був спробувати…
– Ну спасибі тобі, – дрож у голосі перебив сарказм. Я дивилася на стежину, очікуючи, що зараз Чарлі вискочить із мокрої папороті й накинеться на мене, мов оскаженілий бик. А я буду червоним прапором – усе як за сценарієм.
– Ще одне, – сказав Едвард до мене, а тоді подивився на Джейкоба. – Ми не знайшли жодного сліду Вікторії на наших землях – а ви?
Він дізнався відповідь тієї миті, як Джейкоб подумав про неї, але все-таки дозволив її озвучити.
– Останнього разу ми вловили її запах, коли Белли… не було. Ми дозволили вампірці думати, що вона прорвалася, – ми звужували коло, приготували засідку…
По моїй спині пробіг холодок.
– Але вона втекла, немов кажан із пекла. Ми гадаємо, що біля дому Белли вона почула запах вашої коротунки і злякалася. Відтоді вона більше не появлялася на наших землях.
Едвард кивнув.
– Коли вона повернеться, це вже буде не вашою проблемою. Ми впораємося самі.
– Вона вбивала на нашій території, – прошипів Джейкоб. – Вона наша!
– Ні… – почала я протестувати обом…
– БЕЛЛО! Я БАЧУ ЙОГО МАШИНУ. Я ЗНАЮ, ЩО ВИ ТАМ! ЯКЩО ТЕБЕ НЕ БУДЕ В ЦЬОМУ ДОМІ ЗА ОДНУХВИЛИНУ!.. – Чарлі вирішив не завдавати собі клопоту і не закінчив своєї погрози.
– Ходімо, – сказав Едвард.
Я обернулася, щоб подивитися на Джейкоба. Чи побачу я його знову?
– Вибач, – прошепотів він так тихо, що мені довелося читати по губах, щоб зрозуміти. – Бувай, Білко.
– Ти ж обіцяв, – нагадала я йому. – Все ще друзі, правда?
Джейкоб повільно похитав головою, і клубок у горлі ледь не задушив мене.
– Ти ж знаєш, як я старався дотримати слова, але… Я не знаю, як робити це далі. Не зараз… – він щосили намагався зберегти на обличчі кам’яну маску, але вона затремтіла, а потім зникла. – Я скучатиму за тобою, – мовив він. Його рука потяглася до мене, пальці випросталися, наче йому було шкода, що вони недостатньо довгі, аби здолати відстань між нами.
– Я також, – вичавила я. Моя рука також потягнулася до нього.
Наче ми були пов’язані між собою, його біль луною віддавався в мені. Його біль, мій біль.
– Джейку… – я ступила йому назустріч. Я хотіла обняти його за пояс і стерти той нещасний вираз із його обличчя.
Але Едвард знову відштовхнув мене, цього разу його руки втримували мене, а не захищали.
– Все буде гаразд, – пообіцяла я Едвардові, підвівши голову, щоб його очі зустрілися з моїми. Він зрозуміє.
Але його очі були порожні, обличчя – без емоцій. Холодне.
– Ні, не буде.
– Відпусти її, – гаркнув Джейкоб, знову оскаженівши. – Вона хоче до мене!
Він зробив два широкі кроки вперед. А тоді застиг в очікуванні. Він тремтів, його груди високо здіймалися.
Едвард заштовхнув мене за свою спину, і тієї ж миті розвернувся обличчям до Джейкоба.
– Ні! Едварде!
– ІЗАБЕЛЛО СВОН!
– Ходімо! Чарлі скаженіє! – у моєму голосі чулася паніка, але не через Чарлі. – Хутчіш!
Я щосили потягнула Едварда за собою, й він трохи розслабився. Він повільно підштовхував мене, не зводячи із Джейкоба погляду.
Джейкоб спостерігав за нами, на його оскаженілому виду застиг похмурий вираз. В очах уже не світилось очікування, а потім, саме перед тим як нас розділив густий ліс, я раптом побачила, як його обличчя скривилося від болю.
Я знала, що цей останній вираз на його обличчі ще довго мене переслідуватиме, аж поки я не побачу, як Джейк знову всміхається.
Саме тоді я дала собі слово, що обов’язковопобачу, як він усміхається, і то скоро. Я знайду спосіб зберегти нашу дружбу.
Едвард міцно обнімав мене за талію, притиснувши до себе. Це була єдина причина, яка стримувала мене від того, щоб гірко розплакатися.
У мене серйозні проблеми.
Мій найкращий друг вважає мене своїм ворогом.
Вікторія досі гуляє на свободі, піддаючи небезпеці всіх, кого я люблю.
Якщо найближчим часом я не стану вурдалаком, то мене вб’ють Волтурі.
А щойно мені спало на думку: якщо я станувурдалаком, то мене вб’ють квілеутські вовкулаки – а зі мною і всю мою майбутню сім’ю. Не думаю, що в них буде бодай найменший шанс здійснити це, але в цій спробі може загинути мій найкращий друг.
Дуже серйозні проблеми. Але чому всі вони раптом стали зовсім не важливими, коли ми вийшли з-за дерев і я побачила фіолетове від люті обличчя Чарлі?
Едвард ніжно мене пригорнув.
– Я поруч.
Я глибоко вдихнула.
Це правда. Едвард поруч, і його руки обіймають мене.
Я готова витерпіти що завгодно, поки Едвард поруч.
Я розпростала плечі й рушила назустріч своїй долі, а поряд ішов той, без кого я не уявляла свого життя.
Подяки
Велика любов і вдячність моєму чоловікові й синам за їхнє ненастанне розуміння й жертви заради моєї творчості. Принаймні я не єдина, хто виграв: переважна більшість місцевих рестораторів радіє, що я більше не куховарю.
Дякую, мамо, за те, що ти є моїм найкращим другом і підставляла мені вухо, аби я виговорилася у скрутну хвилину. Дякую за твою неймовірну творчу обдарованість і розум, які частково перейшли і вмій генетичний набір.
Дякую моїм сестрам і братам – Емілі, Тайді, Полу, Сету і Джейкобу, які дозволили позичити їхні імена. Сподіваюся, я не зробила з ними нічого такого, через що вам би закортіло забрати їх назад.
Особлива подяка моєму братові Полу за уроки водіння мотоцикла – у тебе природний учительський дар.
Не можу навіть знайти слова, щоб подякувати моєму братові Сету за важку працю й талант, які він вклав у створення сайту www.stepheniemeyer.com. Я неймовірно вдячна за те, скільки зусиль він докладає і зараз як мій вебмайстер. Перевір пошту, хлопче. Цього разу я цілком серйозно.
Ще раз дякую моєму брату Джейкобу за його постійні поради в автомобільній галузі.
Велика подяка моєму агентові Джоді Рімер за допомогу й підтримку в моїй кар'єрі. А також за те, що витримувала всі мої божевільні вчинки з усмішкою, хоча я певна, що вона як ninja хотіла б зробити дещо інше.
Щира вдячність моєму піар-менеджеру Елізабет Юлберґ за те, що мої автограф-тури були не так роботою, як вечіркою; за те, що допомагала мені й підбурювала до віртуального цькування і що зрештою переконала цих неймовірних снобів з КЕЮ (Клубу Елізабет Юлберґ) прийняти мене в свої лави; і, звісно ж, за те, що витягнула мене на верхівку списків бестселерів «Нью-Йорк Таймс».
Величезне спасибі всім працівникам «Little, Brown amp; Company» за підтримку і за віру в потенціал моїх оповідок.
І нарешті дякую талановитим музикам, які надихають мене, особливо «Музі» («Muse») – у моєму романі є почуття, сцени, сюжетні повороти, які зродилися з пісень «Музи» й ніколи б не з'явилися без їхнього генія. А ще здолати письменницькі «затики» мені допомагали «Linkin Park», «Travis», «Elbow», «Coldplay», «Marjorie Fair», «My Chemical Romance», «Brand New», «The Strokes», «Armorfor Sleep», «The Arcade Fire» ma «The Fray».