Комп'ютер вуркотiв, наче жива iстота.
- Ану прикинь ще, Сезаме, - бурмотiв Девiд, вводячи нову картку, побачимо, що нам вiдкриється...
Почувся легкий стукiт у вiкно. Девiд пiдвiв голову i побачив там високу постать Натанiела. Неохоче, з досадою вимкнув комп'ютер i, накинувши на плечi куртку, вийшов. Не любив, коли йому заважали працювати, але Натанiел, певне, з'явився неспроста.
Крiзь заростi лавра вийшли на берег. Нiчна хвиля стиха шурхотiла, набiгаючи на прибережний пiсок.
- Вони щось замислили... - сказав Натанiел. - Вiд них можна всього чекати...
- Побачимо, - спокiйно вiдповiв Девiд. - Ти вже познайомився iз цим... Даффом? Просто комедiя...
Вiн розповiв про вiзит боса i його нового пiдручного. Натанiел спохмурнiв. Кинувши погляд в нiчну млу, прошепотiв:
- Субмарина патрулює за десять кiлометрiв. Можна викликати хоч зараз...
Девiд трохи помовчав, нiби вслухаючись у шурхоти ночi, потiм сказав:
- Нi, ми ще мусимо побути тут.
- Гляди, щоб не було запiзно.
Бiльше про це Натанiел не говорив, бо знав, що його друг нiколи й нi на якi умовляння не пiддається.
Через кiлька хвилин Девiд пiшов, певне, зовсiм не думаючи про втечу з цього пекельного острова.
Крадучись повз його котедж, Натанiел побачив, що вчений знову сидiв бiля комп'ютера i працював. "От витримка у чоловiка! - захоплено подумав головний iнженер. - Але якi в нього шанси у боротьбi з таким сильним ворогом? Це ж, власне, справжня вiйна проти могутньої й добре злагодженої воєнної машини цiлої держави!"
I вже нiякого захоплення, а тiльки жаль ворухнувся в грудях. Донкiхотство! Не може одна людина - хай вона буде тисячу разiв генiальна й мужня! - протистояти такiй силi.
Аж тепер Натанiела охопив страх - огидне самовiдчуття, коли пiдгинаються колiна i в усьому тiлi розливається така слабiсть, що от упав би й лежав крижем. I нащо йому було встрявати в цю iсторiю? Чому вiн послухав Девiда i притарганився на цей проклятий острiв?
Легка й тепла нiч раптом стала нестерпно важкою, так налягла на сухорлявi плечi Натанiела, що вiн аж зiгнувся. Iшов, як п'яний, заледве дочовгав до своєї холостяцької квартири. Тiльки опинившись у лiжку, почав поволi заспокоюватись. Зрештою, що сталось - те вже сталось.
Задзвонив телефон.
- Ще не спиш? - почувся бадьорий голос Девiда, - Пробач, але я не мiг... Хочу, щоб i ти зрадiв: я нарештi сконструював пiдходящу модель. Не журися, друже, ти ще будеш свiдком здiйснення проекту С-2!
Натанiел якусь мить мовчав, дихаючи в трубку, потiм обiзвався:
- Що ж, вiтаю... Це... епохально.
- Тобi, може, нездоровиться? - стурбувався Девiд.
- Та нi, це я ще сонний. Але розумiю - ти зробив науковий подвиг, друже, ще один подвиг! Так що вiтаю i таке iнше.
Вони ще перекинулись кiлькома фразами. Натанiел увесь час боявся, що Девiд може обмовитись про зустрiч, i тому багато не розводився. Полегшено зiтхнув, коли Девiд попрощався й поклав трубку.
"Дивовижний чоловiк... - думав про Девiда, лежачи в постелi. - Вiн, мабуть, i в камерi смертникiв конструював би рiзнi моделi... А хiба цей острiв - не та сама камера?.."
Ранок був похмурий, вiтряний. На хвилях бiлiли баранцi. Гостре листи пальм зi свистом рiзало повiтря, й крони їх були схожi на вiтродвигуни. Чайки з пронизливим криком кружляли неподалiк вiд берега, i вiтер ламав траєкторiї їхнього польоту, одним подихом розганяючи зграю врiзнобiч. Проте чайки збиралися знову - може, їм краще гуртом вишукувати здобич.
Невдовзi ожила i лабораторiя, але не так, як того бажав бос. Застигли стрiчки транспортерiв у складальному, не гудiли електроннi машини нi в магнiтнiй камерi, нi в контрольному бюро. Iнженери i технiки снували сюди й туди, знiчев'я збиралися групами порозмовляти про се, про те. Лише в невеликому порту кипiла робота - вивантажували новi заготовки.
Девiд, трохи втомлений нiчними заняттями, сидiв у своєму кабiнетi, ведучи телефоннi розмови. Натанiел, ходячи перед його столом iз закладеними за спину руками, iронiчно посмiхався. Девiд вiдтягує час, але що це дасть? Ситуацiя загострюється, напруження зростає, з хвилини на хвилину акули нападуть...
Подзвонив бос... "Ну, зараз почнеться... - подумав Натанiел. - Девiд нагадає i про контракт, i про патент..." Але, на диво, голос Девiда звучав примирливо:
- Ну що ж, якщо уряд так вважає... Дафф? Будемо спiвпрацювати, оскiльки йому дозволить пiдготовка...
Натанiел був страшенно здивований. Що за метаморфоза? Девiда наче хто замiнив!
Поклавши трубку, Девiд майже весело подивився на головного iнженера.
- Бос вимагає негайно починати виготовлення другої моделi. Зараз вiн буде тут.
Натанiел кинув виразний погляд на телефоннi апарати i обережно сказав:
- Я не думаю, що бос дiє без санкцiї уряду... принаймнi вiйськового мiнiстра.
- Мене це не обходить. Вiдповiдатиме вiн.
- Що ж, ти можеш поставити питання про новий контракт. Сподiваюсь, за гонораром дiло не стане.
Девiд здивовано зиркнув на свого помiчника, заклiпав очима i махнув рукою:
- А... це довга процедура...
Бос, Дафф i кiлька охоронцiв буквально вдерлися до кабiнету Девiда. Пускаючи клубки диму з тлiючої сигари, бос потряс у повiтрi газетою i гаркнув:
- Рада Безпеки засiдає... по нашому питанню, а вам - формальностi? Зрозумiйте, що далi зволiкати не можна. Ми просто не встигнемо!
I знову спостережливий Натанiел вловив радiсний вираз на обличчi свого шефа. Це була коротка мить, якийсь зловтiшний зблиск у глибинi душi.
Дафф похмуро оглядав кабiнет, очiкуючи, що скаже Девiд, здорованi з охорони стояли бiля дверей.
Девiд перечекав хвильку, доки бос, виговорившись, важко опустився в крiсло, а тодi сказав, наче нiчого й не трапилось:
- Ну, якщо ви берете це на себе...
- Беру, беру! - перебив бос. - За технiчнi характеристики вiдповiдаю я!
- В такому разi почнемо негайно, зараз, - сказав Девiд. - I не будемо даремно нервувати...
Ця коротка розмова, яка дуже здивувала Натанiела, завершилась справжньою iдилiєю. Бос тряс Девiда за плечi, тиснув йому руку, вигукуючи комплiменти, величаючи Девiда "найгенiальнiшим генiєм", "суперменом iз суперменiв" i т. п., а той усмiхався, наче iменинник, i все пiдтакував.
Натанiеловi стало просто гидко вiд цiєї "сердечностi", вiн вийшов на гравiєвий тротуар i, сердито сплюнувши, прошепотiв сам до себе:
- Оце справдi комедiя... перевдягання.
V. КРАХ АВАНТЮРИ
Кожного разу пiсля розмови з Даффом Девiд мав пригнiчений настрiй. Не лише Натанiеловi, а навiть i собi вiн не мiг би признатися, що нерви його здають, що йому чим далi, тим важче витримувати свинцевий погляд i металевий голос нового помiчника. Той, хоч i поводив себе коректно, силкувався навiть усмiхатися, але Девiд повсякчас вiдчував жорстке випромiнювання ворожостi, небезпеки. Тепер уже не мав сумнiву, що Дафф одержав завдання будь-що вивiдати саму суть його винаходу. Про якi б процеси не йшлося, вiн обов'язково пiдводив до найголовнiшого: як iзолюється антиречовина? Який механiзм її утворення?
З одного боку, це свiдчило, що вiн дуже далекий вiд iстини, раз вважає, що в пiрамiдах-бомбах антиречовина утримується в готовому виглядi, а з другого - виказувало його небезпеку, настирливу цiлеспрямованiсть. О, коли б йому вдалося досягти свого, то Девiд негайно опинився б поза грою i, напевне, поза життям.