Єва отямилася. Спогади втекли так само швидко, як і зринули. Адже вона була тут і тепер. Тут і тепер народжувався її онук. Тут і тепер вона мала підтримувати Халінку. Треба припинити думати про минуле.
— Ще раз! — кричала акушерка. — Тужся, дитино, тужся!
Усе стається несподівано, раптом, коли думаєш, що воно, тягнеться й тягнеться, що ніколи не закінчиться. І ось дитина, уся вкрита слизом і кров’ю, лежить на животі матері. Плацента, шви, кров — усе стає таким незначним, бо дитя вже є.
— Хіба ви не мали народити хлопчика? — пожартувала акушерка.
— Звичайно, — відповіла Лінка. — Хлопчика. Антося.
— А в нас тут гарненька дівчинка, — захихотіла жінка.
За мить реготали всі.
— Я назву її Свою, — сказала Лінка.
— Свою? — бабуся маленької дівчинки відчула, як сльози течуть її щоками, ціла ріка сліз.
— Так. Як і бабусю. Мамо, як чудово, що це дівчинка!
Немовля швидко обмили, зважили й загорнули в пелюшки. Новоспечена бабуся не встигла навіть сліз утерти, коли акушерка розпорядилася:
— Вийдіть з дитиною в коридор, гаразд? Бо ми ще тут маємо… Плацента не повністю вийшла, треба чистити.
— Що?
— Це швиденько. Не хвилюйтеся.
Єва взяла візочок і повільно рушила до виходу. Господи, а що буде, якщо дитина заплаче? Вона народила трьох дітей, та щоразу відчувала страх. Чи зможе вона взяти її на руки?
У коридорі хтось сидів. Оскар ледь не підстрибнув, коли двері відчинилися.
— Якось я не зміг… просто так собі піти, — виправдовувався він. — Це Антось?
— Ні, — усміхнулася бабуся. — Це Єва.
— Таки дівчинка?
— Так.
— О Боже! Яка ж чудова! Така маленька…
Немовля запхинькало.
— Скільки вона важить?
— Три п’ятсот! — гордо відповіла бабуся. — Ніяка вона не маленька, вона величезна. Тим більше, що народилася на два тижні раніше терміну.
— Не знаю… Для мене маленька. А це чимсь загрожує, що раніше?
— Ні, два тижні до чи після — усе в межах норми. Дякую, що ви з нею залишалися.
— Ох, не кажіть мені „ви“, мені якось незручно. Просто Оскар.
— Дякую, Оскаре. Не уявляю, що могло статися, якби не ти. Мені так ніяково.
— Дарма. Адже все скінчилося добре. Я можу… можу ще чимсь допомогти? Може, треба щось купити?
— Та ні… Хоча… А що ви взяли з дому?
— Валізку. Більше нічого.
— Знадобиться вода, тут є крамничка. Може, якийсь сік для Лінки. Почекай, я дам гроші.
— Мови немає, я сам куплю. Зараз повернуся.
Глянув на дитину й побіг.
Оскар відчував якесь дивне збудження. Неначе він щойно брав участь у неймовірно знаковій для світу події. Хіба може бути важливою для світу маленька дитина? „Так“, — відповів сам собі. Невже, коли народжувався Гітлер, хто-небудь думав, що він змінить долю всього світу? „Звідки ці дурні думки? — вилаяв сам себе Оскар. — Маленька чудова дівчинка — це не Гітлер. Може, вона зробить так, щоб на всій землі запанував мир. Хтозна!“ Отож. А нині ж день святого Валентина. Хлопець пригадав, що біля лікарні стояла бабулька з тюльпанами. Може, вона там і досі є? Ні, старенької вже не було. Пройшовся вулицею в пошуках квіткової крамниці. Знайшов, але та виявилася зачиненою. Справді, до 18-ї. За шибкою хтось ворухнувся — і Оскар постукав.
— Будь ласка, дуже прошу вас, я хочу купити квіти для дівчини, вона щойно народила дитину!
— Вітаю щасливого татка! — усміхнулася квітникарка.
— Але я… я… — і замовк. Хіба їй конче знати? Як і акушерка не знала, і взагалі ніхто. Приємно виявилося відчути себе в цій ролі. Та й Лінка, мабуть, зрадіє.
— Будьте обережні. У пологовому квітів не люблять. Викидають. Найкраще пронести їх у торбі, — сказала продавчиня й миттю спритно запакувала квіти спершу в папір, а тоді в пакет.
— Дякую! Це дівчинка! — сказав Оскар так, наче справді був її батьком.
— Круто! — відповіла квітникарка. — Вітаю ще раз!
Коли він повернувся із квітами, водою й соком до лікарні, біля палати нікого не було. Оскар не дуже розумів, що робити далі, тому постукав. У палаті лежала Лінка, немовля на її животі намагалося присмоктатися до грудей, поруч стояла акушерка.
Він уже хотів вийти, бо ж ніколи не бачив оголеної Лінки… Але це було щось геть інше: груди давали поживу маляті, а не виглядали просто як голі груди. Усе було якось інакше.
— Вибачте. Я вже піду. Приніс лише…
— У післяпологовій палаті може перебувати лише одна близька людина, — суворо глянула акушерка.