До справи Каськи поверталися рідко, точніше — ніколи. Лише три роки тому Лінка довідалася, що має сестру. Що в мами була ще одна дитина, яку та народила, коли Лінчин батько загинув в аварії. І що мама не дала собі ради, тому віддала дитину до сиротинцю, де Каська довго чекала, аби її вдочерили. У дівчинки були проблеми зі здоров’ям, ніхто не хотів узяти кволу, хворобливу дитину. Тепер у Каськи були прийомні батьки, а по ДЦП не залишилося жодних слідів. Мама намагалася її знайти, зрештою так і сталося, випадково, завдяки Лінці, бо виявилося, що дівчата ходили до одного класу…
Лінка тоді небагато про все це думала, але тепер замислювалася дедалі частіше, чому ніхто з рідних мамі тоді не допоміг. Чому краківська бабуся нічого не зробила? Невже вона справді не могла опікуватися малою? Це здавалося дивним, але Лінка боялася запитати. З мамою нелегко говорилося. Наче все й було добре, але Лінка завжди помічала в ній якусь тінь. І боялася, що події минулого, навіть, якщо то все згодом владнається, залишаться з нею назавжди. Може, просто є такі речі, які неможливо собі пробачити.
А поки що дзвоник у двері сповістив про приїзд Кая з Адамом, і те, що вдома знову буде гамірно й весело. Кай улетів до квартири, ніби торпеда, відразу кинувся до Фікуса, а тоді до Лінки так рвучко, що замалим її не перекинув. Звісно, Кай гадки не мав, що тепер на сестру не можна стрибати, битися з нею чи штовхатися. Звідки йому це знати?
— Каю, ти здурів?! — вигукнула вона. Але братик її зовсім не слухав, бо саме втягав досередини дві великі помаранчеві валізи, хизуючись перед сестрою своєю силою.
Її великий брат. Коли він устиг так вирости? Адже зовсім недавно вона водила його до садочка. А він от-от буде в третьому класі. Хоч би все було добре… Нещодавно виявилося, що в Кая дислексія, і треба з ним робити спеціальні вправи. Лінка пообіцяла допомогти, отже, доведеться решту канікул провести, навчаючи брата читати.
Кай страшенно забруднився, але разом із тим здавався щасливим. Ех, якби ж то повернутися в дитинство, коли найважливіше було видурітися, вибігатися, і не доводилося змагатися ані з нелегким вибором, ані з новинами, що змінювали все життя. Ну, може, не всім так щастить. Лінка подумала про сирійських дітлахів, і їй стало страшенно шкода, що вони не можуть мати такого дитинства, як Кай.
За братом прийшов Адам, який виглядав утомленим з дороги, та воно й не дивно: навантажений автомобіль і дитина, з якою можна було позмагатися, хто швидше читає, але в усьому іншому — аж ніяк.
— На жаль, у нього пронос, — сказав Адам, і всі зрозуміли, що мова йде про Кая, а Лінка навіть інстинктивно сахнулася вбік.
— Уже ні, — заперечив Кай. — Він був, бо дідусь наказував мені їсти старий курячий набір. А я казав, що це гидота.
Лінка вибухнула сміхом.
— Курячий набір? — запитала здивовано мама, намагаючись одночасно витерти хусточкою Каєві носа. Хлопчик виривався, він це ненавидів.
— Ми купили курку на суп, і на упаковці було написано: курячий набір, — пояснив Адам. — Але він зовсім не був старим.
— Мене нудило в машині, бо тато дав мені лише суху булку, і вона стала мені колом у шлунку. А я хотів піти до KFC.
— Я дав йому булку з маслом, бо в нього був пронос, — відповів Адам і зітхнув. — Може, змінимо тему? — додав він. — Бо зараз мене самого… Від таких розмов.
— Температури він не має, — зауважила мама.
— Певне, що ні, а чого б я її мав? — здивувався хлопець і гукнув пса, який підсковзнувся на килимку й розгавкався, аж у вухах лящало.
Що ж, Лінка знала, що хай там як, а нудьгувати їй тепер не доведеться.
Невдовзі виявилося, що їй доведеться не лише забути про святий спокій, а й про можливість усамітнитися, бо Кай цим анітрохи не переймався. Вона саме роздяглася, щоб раніше прийняти душ, бо почувалася страшенно втомленою. Аж раптом Кай ускочив до ванної. Вона спробувала затулитися одягом, але він виявився швидшим.
— Яка ти товста! — сказав брат, а Лінка заціпеніла. Невже це так помітно?