— Може, мені покинути роботу? — сказала Лінчина мама. — Бо що можна зробити ще?
— Викинь це з голови, — заперечив Адам, який саме наливав воду до ванночки. Він від початку запропонував, що може купати маленьку, коли тільки буде вдома. Робив це, коли ще Кай був малим, дуже це полюбив і чудово давав із купанням раду. — Роботу легко покинути, зате важко знайти. Крім того…
— Та знаю. Ми собі не можемо цього дозволити.
— Знаєш, що? Можливо й можемо. Але в такому разі ми могли б узяти няню.
— Я отримаю гроші на дитину. А коли владнається справа з аліментами, то ще по 500 злотих щомісяця. Не знаю, треба перевірити, бо є якісь обмеження…
— Я шукав в інтернеті. Можна спробувати знайти няню на неповний день. Я йду на роботу пізніше, вона може прийти о дев’ятій, навіть о десятій. У Лінки уроки до 15–16 години. Може, досить було б на 6 годин? Якби знайти няню, скажімо, по 12 злотих за годину, то…
— Треба розраховувати на півтори тисячі.
— Якраз. Дитячі гроші і п’ятсот злотих, — зауважила Лінка.
— Я можу продати машину, — запропонував Адам.
— Ти здурів?
— Чом би й ні? Вистачило б на няню, ще й на кращу.
— Ну, не знаю, — мама явно сумнівалася. — Няня — це все-таки чужа людина. Невже ми довіримо незнайомій жінці нашу Євуню?
— А є інший вихід? Думаю, треба перестати займатися «якбитологією» й почати когось шукати.
У суботу мали прийти три няні, з якими вони домовилися про зустріч.
Перша, студентка педагогіки, здавалася дуже доброю кандидатурою. Бо якщо вона хоче стати педагогом, то, мабуть, має підхід до дітей; хіба ні? Дівчина ввійшла на шпильках, зодягнена, мов на якийсь бал, з копицею світлого волосся. На Єву навіть не глянула.
— Хочу відразу попередити, — заявила вона, — що я займаюся тільки дитиною. Жодних домашніх обов’язків. Бо знаєте, — тут вона заговорила тихіше, — деяким роботодавцям здається, що я й приготую, і виперу, і все-все. А я тут тільки задля дитини.
— Який у вас досвід роботи? — увічливо поцікавився Адам.
— Дуже великий. Я працюю вже два роки й займалася кільканадцятьма дітьми, у тому числі й немовлятами.
Лінка глянула на її накладні нігті й засумнівалася. Кільканадцятьма? За два роки? Якось це підозріло.
— А який у вас підхід до дітей? — запитала мама.
— Підхід?
— Так.
На жаль, на це питання вона відповісти не змогла.
— Іще одне, — додала дівчина. — Я не ходжу з дитиною на прогулянки. Візочки важкі, а в мене хворий хребет, і я не можу носити тягарі, — пояснила вона.
— Але в будинку є ліфт.
— Ліфт! — пирхнула вона. — Я можу покласти дитину біля вікна. Зрештою, це те саме, а прогулянки — просто примха.
— Дякуємо. Це все, — сказав Адам. — Ми з вами сконтактуємо.
— То як? Мені приходити завтра? П’ятнадцять злотих за годину на руки й відразу. Мені теж треба за щось жити.
— Ми передзвонимо ввечері, — перебив її Адам, і невдоволена кандидатка пішла.
— О Господи, — сказала Єва. — Мабуть, ні. Га?
— Мабуть? Та вона прибацана по повній програмі. Не гуляє, не готує, нічого не робить. Сидітиме з дитиною коло відчиненого вікна й роздивлятиметься свої пазурі.
— Ага, але вона схожа на оту співачку, Віолетту Віллас, правда?
— Точно. Причому в її найкращі роки. Але до дитини її точно підпускати не можна. Здається, вона розминулася з покликанням.
— Ви помітили, що вона жодного разу не глянула на малу?
— Ага. Жоднісінького.
За годину прийшла наступна. Сумовита літня пані із сивим, схоже, давно немитим волоссям до плечей.
— Який у вас досвід?
— Ой, знаєте, я колись навіть на керівній посаді була.
А потім усе пішло шкереберть. Скорочення штатів…
— Я розумію, — притакнув Адам. — Але досвід роботи з дітьми?
— Я виховала двох власних. Онуком трохи займалася, але він уже школяр. Скажу вам чесно, що я вмію доглянути дитину. Хоч у минулому справді була… Розумієте… Ну, але жити якось треба. Я ще не пенсіонерка, діти не допомагають, мушу знайти якусь роботу. Про час домовимося, у мене його багато. А дитинка там, так?
«О, вона цікавиться немовлям! Це великий плюс!» — подумала Лінчина мама.
— Візьміть її, — сказала вона. — Тільки спершу помийте руки.
— Оце вже ні! Торкатися її я не буду!
— Що? — вихопилося в Лінки.
— Добре, — закінчив ромову Адам. — Ми до вас зателефонуємо.
— Але я отримаю цю роботу чи ні? — запитала спантеличено жінка.