— Ми подзвонимо. У нас кілька кандидатур. Ви ж самі розумієте.
Літня пані кинула погляд на дитину й вийшла.
Усі троє зітхнули.
— Схоже, що це важко. Дівчата… тобто мої мамусі, казали, що гарна няня — просто на вагу золота.
— Залишилася ще одна. Аж страшно, — засміявся Адам.
Увійшла готка. Чорне фарбоване волосся, чорна туш, кільця в носі, губах, у всіх можливих місцях. Чорні мереживні колготки.
— Хай, — привіталася.
Присутні здавалися трохи спантеличеними.
— Доброго дня.
— На питання не чекатиму — сама розповім. Дітлахами я займаюся, скільки себе пам’ятаю: у мене п’ятеро молодших братів і сестер, тож я вмію все. І приготую, і виперу.
— На прогулянки ходите?
— Прогулянки, купання — я все можу. Але в мене свої принципи.
— Справді? — увічливо поцікавився Адам. — Які саме?
— Жодних візочків, дитина тільки в елінгу. Ви слінго-мама?
— Hi… — відповіла Лінка. — Поки ні.
— Нічого страшного, це можна надолужити. Слінг, контакт «живіт — живіт», дитинка спить біля мене, дієта виключно вегетаріанська.
— Донька на грудному вигодовуванні, — пояснила Лінка.
— Звісно. Але слід якомога раніше вводити іншу їжу: фруктові й овочеві пюре…
— Але ж це із шести місяців…
— Дурниці. Тоді дитина стає перебірливою й нічого не хоче. Уже від трьох місяців овочі та фрукти. Трави.
— Які ще трави?
— О, я маю такі авторські суміші, — усміхнулася готка. — Можна взяти дитину?
Лінка кивнула.
— Але обережно, підтримуйте голівку!
— Дурня із тією голівкою. Дитина чудово тримає голівку від народження!
— Залиште її, — озвався Адам. — Це новонароджена дитина. Не шарпайте її так!
— Вона занадто тепло вдягнена! Зніміть цю шапочку! Немовлят треба гартувати!
Мала заплакала. Лінка підійшла до дівчини й мало не силоміць забрала дитину.
— Я мушу її погодувати, — сказала вона.
— Дитина зовсім не голодна! Їй потрібна увага!
І мовби заперечуючи її слова, немовля пожадливо присмокталося до маминих грудей.
— Ми вам зателефонуємо.
— Ет, я вже й нині можу залишитися. Виділила собі на це час.
— Немає такої потреби, ми подзвонимо, — повторив Адам, і дівчина зрештою пішла.
— Господи, навіжена якась, — здригнулася Лінка. — Не хочу я такої няні.
— Мови бути не може! Вона тут такі дурниці молола!
— Мені вона взагалі здається небезпечною.
Усі, мов за командою, зітхнули.
— Я звернуся до агенції, нехай запропонують когось іншого. Бо жодна із цих не підійшла.
— Точно. Жодна із цих, — хором сказали Лінка та її мама.
Лінка не знала, сміятися їй чи плакати, коли згадувала «чудових» кандидаток. Може воно й смішно, але факт залишався фактом: няню вони не знайшли. Мамина відпустка добігала кінця, і що тоді? Лінка написала у своїй групі, запитала, чи дівчата когось не порадять. Тоді вирішила подзвонити до Рути: її колишня шефиня була старшою, більш досвідченою, може, щось підкаже? Рута сказала, що із задоволенням забіжить до них. Бо маленької вона ще не бачила.
— Проблема в тому, що для багатьох це точно не робота їхньої мрії, — зітхнула Рута, коли вже позахоплювалася Євою. Бруно спав в автокріселку, як ангелятко. — Або прийде якась недосвідчена студентка, що шукає будь-якого заробітку, бо на харчі не стає. Або той, хто не може знайти нічого й хапається за все, а щойно з’явиться якась краща пропозиція — то й ушиється миттю. Або якась недолуга пенсіонерка, яка потребує підробітку, бо на ліки бракує грошей. Звісно, трапляються й суперняні. Проте таку вже хтось як відхопить — то тримає виключно для себе. Для чергових дітей. Крім того, суперняні зазвичай хочуть працювати повний день і беруть чимало. Тому я вирішила, що рік просиджу з малим удома. Та й не хочу нікого чужого. Якось мені це не видається… ну, геть безпечним.
— То що мені робити?
— А хіба я знаю? Шукати далі? Мені здається, що з усіх однаково найкраще — це студентки. Принаймні вони ще сили мають. І неповний робочий день для них зазвичай не перешкода. Є такі, що воліють доглядати дітей, аніж, приміром, у кафе працювати, бо просто люблять малечу.
— До речі, про кафе. Як там «Білі мишки»? — усміхнулася Лінка.
— Непогано. Мама цього твого однокласника, схоже, дає собі раду, принаймні я задоволена. От тільки одна проблемка… Треба пофарбувати стіни, дещо полагодити. Причому це досить терміново. Наче й не якісь там глобальні ремонти, але бабки потрібні. А їх у мене немає. Чекай-но, — вона раптом підвелася. — У мене є ідея.