— Я піцу їла, — відповіла вона. — Багато піци.
— Ага, — відказав той і продовжував на неї витріщатися. І лише коли Лінка оговталася, то виштовхала його з ванної. Вона сподівалася, що він ні з ким не поділився своїми спостереженнями. Ретельно зачинила двері й глянула на себе в дзеркалі. Невже щось уже помітно? Невже це можливо?
Дівчата на форумах говорили, що впродовж перших трьох місяців нічого не видно, але інші стверджували, що це стосується лише пухкеньких, а в худих живіт помітний раніше. А вона ж завжди була худою. Блін! Розлючена Лінка стала під душ, а тоді переодяглася в спортивний костюм. У двері постукали, і вона відчинила.
— У тебе прокладок немає? — прошепотіла мама. — Мої закінчилися.
Лінка відчула, що червоніє. Прокладок? Справді, мабуть, вона їх має, старі й пожмакані. Бо ж сама ними досить давно не користувалася.
— Зараз гляну в кімнаті, — відповіла вона й швидко вийшла з ванної, щоб мама не помітила її зніяковіння. На щастя, та ніколи не була занадто спостережливою. Лінка знайшла кілька прокладок і тицьнула мамі. Вона сподівалася, що вже не здається такою червоною. Від усього цього їй аж недобре зробилося. Лінка сказала Каєві, що їла піцу, але насправді нічого не їла, бо вони з мамою були такі зайняті приготуваннями до приїзду хлопців, що забули про обід. Мама пообіцяла приготувати щось смачненьке на вечерю, питання тільки, чи зможе вона це їсти.
— Я хотіла приготувати в сухарях, щоб було, як у KFC, та якщо в Кая розлад шлунка, то вирішила потушкувати, — сказала мама, поставивши на стіл миску з тушкованим м’ясом. — Тут тільки морква й трішки сметани.
Кай здавався геть розчарованим.
— Мамо! Та немає в мене жодних проблем зі шлунком!
— Якщо завтра будеш здоровий, то я тебе навіть до KFC візьму.
Кай заспокоївся й почав дзьобати моркву.
Невідомо чому, та Лінка відчула, що страва смердить. Нічого не вдієш, таке тепер з нею траплялося, і це геть не залежало від свіжості страви й уміння кухаря. З іншого боку вона знала, що мусить їсти, заради себе й дитини, і приготована мамою їжа точно корисна. Але їй не хотілося цієї позбавленої смаку страви. Вона поклала ложку м’яса із соусом до рота й раптом відчула, що шлунок підкочується їй до горла. Ледве встигла до туалету. Спустила воду, але всі й так почули, як її нудило. Лінка старанно почистила зуби й повернулася до столу.
— Як ти почуваєшся? — стурбовано спитала мама.
— Уже краще. Я… мені недобре. Я нічого не їстиму.
— Бачиш, це таки вірус, — звернулася мати до Адама. — Я ж казала. А в нас є «Стоперан» про всяк випадок?
— Це не вірус! Вона обжерлася піцою! Тому й така товста й тепер ригає, — переконано заявив Кай. — Я теж ригаю, коли об’їмся.
— Каю, припини! — вигукнула мама. — Що це все значить?
Адам утупився в телефон. Він вочевидь уже був ситий родинним життям по зав’язку.
Лінка глибоко зітхнула.
— Це не вірус, — сказала вона. — І я нічим не об’їлася. Я вагітна. У мене буде дитина.
Запала мовчанка. Усі завмерли, заціпеніли, ніби хтось натиснув на кнопку «пауза» в серіалі. Ніхто нічого не сказав. І тільки Кай порушив тишу, репетуючи, що було сили:
— У Лінки буде дитина! У Лінки буде дитина!
— Заткнися! — сказала мама, а Кай, якому вона ніколи так не говорила, відразу розплакався, але верещати справді перестав. Лінка трохи почекала, що вони скажуть, та позаяк ніхто нічого не говорив, устала й пішла до себе. Вона теж мала всього цього по саме нікуди. І хоча й знала, що довго на самоті не побуде, усе ж хотіла бодай якось приготуватися до розмови.
— Як це взагалі сталося? — допитувалася мама.
«Ну й питання», — подумала Лінка.
— Я ж навіть не знала, що…
— Мамо, мені вісімнадцять років, — спокійно відказала Лінка. — Ти ж не думала, що я збираюся податися в черниці?
— Тобі аби жартувати. Якщо ти вже така розумна, то як могла допустити… Ви що, не стереглися?
— Стереглися, — відповіла донька. — Я навіть таблетки приймала.
— Таблетки! Відколи? Хто їх тобі виписав? Чому ти в мене не спитала поради?
— Мамо… — усе це почало її дратувати. Звичайно, вона розуміла, що буде скандал, але все-таки сподівалася, що вони поговорять по-людськи. — Це справді неважливо. Я їх приймала, але щось пішло не так. Ну, гаразд, я винна, запорола все, — Лінка відчула, що зараз розплачеться. Їй і так було важко, не хотілося вдаватися в жодні подробиці.
— Котрий це взагалі місяць?
— Третій, — зітхнула Лінка.
— А що Адріан? Що ви збираєтеся робити?
І це був момент, якого вона боялася найбільше. Як їй це сказати?