Прийшла есемеска від Адріана.
Гей, у вас все гаразд? Як там почувається моя донечка? А що вона вже вміє?
Єдине, що їй хотілося відповісти, було: «Відмахайся!»
Дивно, але Лінка зовсім не мала бажання ділитися з ним радістю від здобування малою нових умінь. Що вона вже вміє? Множити в стовпчик, малювати й вишивати хрестиком. Кретин! Він нічого, нічогісінько про неї не знає! Скільки вже її не бачив? Купу часу! Що він собі думає: батько він їй чи ні?
— Я випрасувала тобі блузку, — сказала бабуся. — І переодягла Єву. Боже мій, памперс повний. Як така мала дитина може стільки накакати? Гадки не маю. Я вже все забула.
— Може, це й добре. Бо спогади про це точно не належатимуть до моїх найулюбленіших, — усміхнулася Лінка.
— Агульгульгуль, — заперечила мала Єва.
— Так? Кажеш, що попри все вони будуть найкращими?
— Аблеблебле, — відповіла Єва. А тоді подумала й видала ціле речення, яке нагадувало щось на кшталт «І love you».
— I love you, too, — усміхнулася Лінка. — Тримай за мене кулачки, добре?
— Аглюблю, — погодилася Єва.
Лінка погладила блузку долонею й глибоко зітхнула. Як усе буде? Чи впорається вона?
— Не переймайся. Ти здібна, добре пишеш. До речі, що сталося із твоїм блогом? Колись ти писала…
— Ой, бабусю, ти ж знаєш, як воно. Дитина. Я його закинула.
— Погано. Бо це явно твоє.
Лінка завагалася, подумала, чи не розповісти бабусі, що вона збиралася йти на журналістику. А мама вважає, що цього року не варто. Та ні, зараз точно не найкращий момент. Наразі треба зосередитися на випускних і взагалі їх скласти. Пізніше подумає. Крім того, їй не хотілося якоїсь суперечки. Не сьогодні.
— Ага, це в мене від тебе, — сказала вона.
— Ну, ще б пак! — гордо відповіла бабуся. — Сніданок на столі.
— Я й шматочка не проковтну, — засмутилася Лінка. — Ще дуже рано!
Справді, годинник показував лише сьому годину, а Лінка від хвилювання не спала вже від п’ятої. Власне, після останнього годування Єви вона більше не заснула, тільки переверталася з боку на бік.
— Мусиш, — суворо сказала бабуся. — Сосиски, гірчиця, помідорчики, сирочок з редискою. Не забувай, що перед кожним іспитом треба добряче попоїсти!
— Ой, та я візьму якийсь батончик…
— Батончик, — бабуся ледь не захлинулася від обурення. — Ходи, доведеться за тобою простежити. Мала спить?
— Як бабак.
— От і добре. Я й каву тобі приготувала, з молоком і медом..
«Кава — це добре, — подумала Лінка. — Але молоко з медом було б дуже доречним, щоб заспокоїти нерви». Тепер вона б уже не відмовлялася. Більше ні.
— А ти чого так усміхаєшся?
— Нічого. Просто дещо пригадала.
І непомітно про все їй розповіла. Як тікала колись під час грози, як на незнайому жінку впало дерево, і як Оскар приніс їй молоко з медом.
— Хороший цей твій однокласник, — сказала бабуся. — Зараз таких зі свічкою вдень не знайдеш. Ваше покоління…
— Що тобі не подобається в нашому поколінні? — Лінка відкусила шматочок сосиски. Якось вони їй так запахтіли, що дівчина відчула голод.
— Ну, це так зване покоління Z. Я про це статтю писала.
— Ого, цікаво, може, і я про щось довідаюся. Z, бо це ЗЛО?
— Ні. Бо були покоління X і Y. Ви живете у світі технологій…
— Теж мені відкриття!
— Ви перше покоління, яке вже виросло в такому світі. Для вас найважливіше те, що ви бачите на екрані.
— Звичайно, бабусю. Коли це я востаннє на Фейсбук заходила? Тиждень тому?
— Ну, ти нетиповий представник. У тебе ішла ситуація.
— І чим ми ще згрішили?
— Гм… Ви багато хочете від життя. Дуже багато. Щоб усе легко діставалося…
— Зовсім ні!
— Ви ладні змінювати роботу навіть кількадесят разів, бо ніхто вам не догодить. Дехто з вас прагне змінювати світ… Ви братимете участь у доброчинних акціях, навчатимете дітей у Руанді й таке інше… Та це будуть одиниці. Решта залишиться зі своїми комп’ютерними іграми на все життя й ніколи не покине батьківський дім…
Сосиски закінчилися, тож Лінка заходилася наминати сир із редискою.
— А ви? — спитала вона.