— Мій мозок зіпсувався, — відписала вона до Каськи й Наталії. А бабусі лише повідомила, що вже повертається додому.
— Ну, і як? — бабуся помішувала в казанку молоду капусту з помідорами. Лінка відчула, як рот у неї миттю наповнився слиною.
— Базовий добре, поглиблений слабо.
— Був твір?
— Так… загалом аж три твори, можна сказати. У базовому є вибір. Я писала інтерпретацію вірша. Там ішлося про поділ усередині країни. Про важливість емпатії. Я писала про Польщу. Що через політику суспільство розділене. Хіба не так?
— Звичайно, — відповіла бабуся. — Та чи знаєш ти, що згадування політики може бути небезпечним?
— Оскар теж так сказав. Але я вважаю, що про це треба говорити. Мама розповідала, що раніше такого не було.
— Вона так казала? Дивно, — повільно промовила бабуся. — Могла б і розумніше поводитися. Звісно, що було. От тільки причини інші. Адже завжди комусь доводилося діяти в підпіллі…
— А хтось був сексотом чи належав до Служби безпеки.
— Розумієш, дитино, на все варто дивитися ширше. Намагатися зрозуміти. А щоб зрозуміти історію кожної людини треба розглядати індивідуально.
— Наприклад?
— Дай уже спокій. Не зараз. Можеш по картопельку скочити до крамниці? Зараз будемо обідати.
Лінка зітхнула. Звичайно, вона знала бабусю… Щойно починалася якась серйозна розмова, та відразу її припиняла. Але чому? Ну, гаразд, головне, що перший іспит уже позаду. У неділю вони з Оскаром домовилися повторювати матьоху, а завтра й відпочити не гріх. Якщо відпочинком можна назвати поїздку до бабусі в Сероцьку. Може, і так. Принаймні мозок точно переключиться. Лінка сподівалася, що погода її не підведе.
Мама з Адамом підвезли Лінку під бабусин дім і сказали, що за три години повернуться по неї. Тепер дівчина вже розуміла, чому вони не хочуть там показуватися. Особливо вдвох. Лінка зітхнула. Чому все мусить бути таким складним? Невже люди не навчаться забувати? Пробачати? Бабуся вийшла до хвіртки й холодно привіталася з ними, а тоді запросила онуку до хати. Лінка тримала в руках автокріселко зі сплячою Євою і, хоча йшла повільно, усе-таки відразу помітила, що бабуся ледве пересуває ноги.
— Як ти почуваєшся? — запитала Лінка.
— Як бачиш. Ходити найважче. Крім того, лікарі кажуть, що я вже застара, щоб зробити операцію. Ідіоти. Як людина стара, то вже й негодяща. Шкода на таку гроші витрачати. Єдина надія, що уряд щось із цим зробить. Що нарешті нам, пенсіонерам… Що ми діждемося. Але наразі…
Бабуся належала до прихильників нового уряду. На противагу Лінчиній мамі й Адамові. Лінка була переконана, що навіть, якби їм і вдалося якось зустрітися й поговорити, нічого хорошого із цього б не вийшло. Саме про це Лінка й писала у своєму творі. Незаможні, скривджені долею, ті, кому було складно знайти роботу, хто мав багатодітну родину — для них нові зміни мали стати надією на краще життя. Або — іноді — шансом на виживання. А ті, у кого таких проблем не було, сприймали все інакше. Лінка зітхнула. Вона не могла б стати політиком, але із жахом спостерігала за поділом суспільства. Нарешті дісталися кімнати, і бабуся схилилася над Євою.
— Яка вона гарненька. І ці світлі кучері… Це від дідуся.
— Від дідуся?
— Ага. Збисьо був таким самим у дитинстві. Покажу тобі, — і витягла старі альбоми з фотографіями.
Справді! Лінка мало не скрикнула, бо немовля на фото… Так, Єва справді була схожою на дідуся.
— Шкода, — повільно проказала Лінка, — що все так сталося.
— Шкода, — погодилася бабуся й присунулася ближче. Від неї пахло старістю. Чимсь, що нагадувало запах гнилих яблук. Або вогкого льоху. — Збишек точно радів би, що став дідусем.
— А ти стала прабабусею, — нагадала Лінка.
— Вважаєш мене такою старою, — усміхнулася бабуся. — Та вже нехай.
— Бабусю… Можеш розповісти, — раптом наважилася Лінка. — Як усе було?
— Ой, дитинко, це стара історія, нащо тобі все те знати.
— Кожен хотів би довідатися, — не погодилася Лінка. — Кожен шукає коренів. Пояснення. Правди.
— У кожного своя правда, — відказала стара й мовби втиснулася у фотель. Вона здавалася дуже втомленою.
— А твоя правда яка? — сміливо спитала онука.
Бабуся зітхнула.
— Знаєш, що? Може, ти й маєш рацію. Може, краще, аби ти певні речі знала.
— Я вже багато про що довідалася. Про Каську… Знаю, як загинув тато, і що мама не дала собі ради. Шкода. Якби тато був живим, цього б точно не сталося.