Ах! Коли він увійшов до галереї, то аж завмер, вражений. Тут ще не було відвідувачів, зате картини пишалися, вабили кольорами, ідеями, молодою енергією. Адріан подумав, що своїм мистецтвом вони змінюють світ. Бодай трішечки. Зітхнув і приєднався до решти, щоб обговорити план вернісажу. Спробував зустрітися очима із Заді, але та відвела погляд. Дивно. Він же думав, що теж їй трохи подобається.
За півгодини всередині зібрався натовп, вишукано вбрані гостеси розносили на тацях шампанське, люди оглядали картини й слухали власницю галереї, яка вихваляла молодих митців і новизну їхніх поглядів. «They are the artists of the future», — сказала вона. Це митці майбутнього. Ах, як же чудово він почувався!
Адріан випив явно забагато вина, навіть тітка була невдоволена, тим більше, що небіж аж ніяк не поспішав додому. Тітка взяла таксі й залишила його із друзями. Після вернісажу всі вже добряче напідпитку поїхали до клубу.
— Що тобі взяти? Коктейль? Пиво? — запитав він Заді.
— Дякую. Я сама собі куплю, — відповіла та.
Чому вона поводиться з ним так непривітно? Він ніяк не міг зрозуміти й вирішив спитати прямо. Може, краще було зробити це наодинці. Але випитий алкоголь додав йому сміливості. Якщо вона раптом зробилася такою неприступною, то нехай скаже, чому!
— Гей, — звернувся він до Заді. — Чого ти така? Образилася на мене?
— Адріане, — промовила вона, вимовляючи його ім’я, як і всі тут, із м’яким «р». — Я не образилася. Просто… не хочу.
— Але чому?
— Бо не люблю таких, як ти.
— Яких таких?
— Таких, що роблять дівчині дитину, а тоді тікають.
Усі це чули. Усі. Обличчя Адріана почервоніло й кольором нагадувало тепер одну з його абстрактних картин. Звідки вона знає? Навіщо каже це йому?
— Але… звідки…
— Світ тісний, Адріане. А в Інтернеті є все.
— Ти мене перевіряла? — його це шокувало.
— Скажімо так: хотіла з тобою краще познайомитися. А із хлопцем найкраще знайомишся, коли бачиш його друзів, хіба ні? Зрештою, так, перевіряла. Після того, як мій колишній хлопець виявився злочинцем, я перевіряю всіх і все. І що? От тільки більшості немає чого приховувати. А тобі є.
Йому раптом стало погано, і він не розумів, чи це від вина, чи від усього цього.
— Перепрошую, — видушив він і побіг до вбиральні, і там довго блював, повиснувши над унітазом, мов над прірвою.
Каська вийшла з останнього практичного іспиту в Академії мистецтв і подумала, що почувається так, ніби її перемололи в м’ясорубці. Весь травень і червень такі жахливі! Суцільний диявольський марафон!
Польська базова, поглиблена, базова математика, базова англійська, поглиблена, поглиблена історія. І це тільки письмові. Усна польська й англійська. А ще вона похапцем доробляла портфоліо. Співбесіда. Три дні практичного іспиту, кожен по чотири години. Малювання з натури, композиція, зображення моделі… Боже! Як вона все це витримала?! І все-таки! Побачимо, якими будуть результати, але вона зробила все можливе, тут нема чого й казати. І ще конкурс. Премія. Її книжка-картинка має вийти наступного року! Як їй хотілося робити щось таке! От тільки шкода, що з батьками не можна поділитися. Не можна. Невдовзі все буде відомо. Лише тоді.
Раптом почула, що її хтось наздоганяє.
— Почекай, — погукав високий чорнявий хлопець, якого вона пам’ятала з іспиту, бо він сидів недалеко. — Це не твої фарби?
— Ой, так, дякую, — погляди на мить зустрілися, і Каська подумала, що він класний. Навіть дуже. І що з ним можна поговорити. Але той постояв нерішуче, сказав: «Бувай» — і пішов. Каська знизала плечима. Шкода. Але ж вона сама обіцяла собі викинути думки про дурощі. На віки вічні, амінь.
— Оскаре, — заговорила Лінка таким тоном, що він відразу збагнув: справа серйозна. — Слухай… Я тобі розповідала про дідуся. Ця історія мені не дає спокою. Знаєш, кажуть, що таку складну вдачу він мав через те, що зазнав багато злигоднів у дитинстві…
— Ну, ти ж мені розказувала.
— Здається, він в Австралії. Але я в це не вірю.
— Не віриш?
— Не знаю, чому, але ні. І що? Жодного разу не написав? Навіть листівки не надіслав?
— Якщо він з усіма розсварився…
— Не знаю. Для мене це ще одна брехня. Я нікому не вірю в цій родині, знаєш? Вони приховували, що в мені є німецька кров! Про Каську я взагалі мовчу.
— Тоді перевір це!
— Але як?
— Ти ж знаєш його прізвище?
— Звичайно.
— А в Гуглі шукала?
— Ще ні. Шукати дідуся в Гуглі?