— Я не можу вчитися у двох.
— То роби те, що тобі до вподоби. Якби ти нам сказала, ми б жодних проблем не робили…
— Але я думала…
— Знаєш, кажуть, що дорога до пекла вибрукувана гарними намірами, але це неправда. Дорога до пекла вибрукувана переважно припущеннями, які ми робимо щодо інших. Не роби цього. Це несправедливо. Ми не потвори якісь, чесно…
— Але я…
— Годі. Досить уже. Їдьмо додому. Бо твоя мати зараз справді збожеволіє від переживань.
За хвилину Каська вже їхала в машині. Якийсь літак ішов на посадку. «Воля, — подумала вона. — Боже, як це прекрасно!»
Серпень
З мобільного додатка для молодих мам:
Перші канікули твоєї дитини — це незвичайний час! Ти повинна докласти зусиль, щоб не зіпсувати поїздки через відсутність належного приготування. Натисни тут, щоб відкрити поради «Без чого не можна обійтися, мандруючи з дитиною» — і довідаєшся, що слід покласти до валізи.
Лінка клікнула на список, який налічував чи не кількасот предметів. Шапочка від сонця, крем з високим рівнем захисту від ультрафіолетового випромінювання, бальзам проти комарів та кліщів, мазь для укусів. Москітна сітка!
— Бабусю, у мене москітної сітки немає!
— Чого? Та дай ти собі спокій! Нащо ти читаєш цю дурню! Москітна сітка? Ще, мабуть, є лінк, де її купити? Їм би тільки гроші в людей витягати!
Бабуся допомагала Лінці збиратися. Лінка, щоправда, вважала, що це занадто, що вона й сама б собі дала раду, та бабуся була іншої думки. Приїхала із Кракова, шукала собі помешкання, а поки що знову оселилася в них. Просто була поруч.
— Тобі лише так здається, що без цього не обійдешся! Пам’ятаєш, як ви були на Мазурських озерах з малим Каєм, і виявилося, що твоя мама половину речей залишила вдома? Наприклад, узяла тільки легкий одяг, а впродовж усього відпочинку було холодно й дощило?
— Так, я пам’ятаю, що тоді вона не взяла й жодних моїх речей.
— Ти могла й сама зібратися, була вже велика.
— Довелося все купити, — засміялася Лінка. — Але це виявилося не так уже й погано, бо я отримала нові джинси!
— От бачиш. Ти список склала?
— Склала, — відповіла Лінка.
За мить бабуся вже критично переглядала список.
— Замало памперсів, замало дитячого харчування…
— Але ж, бабусю. Я лише спробую давати їй щось, крім свого молока! У середині серпня їй виповниться лише шість місяців!
— За моїх часів піврічна дитина їла вже все!
— Та ну, ти трохи перебільшуєш. Смажену курку теж? — засміялася онука. Вона почувалася так добре! Рішення бабусі оселитися у Варшаві й допомогти Лінці, її переїзд, постійна допомога. Присутність. Навіть, якщо бабуся часом і буркотіла на неї, Лінка однаково дуже її любила. Раптом відчула якесь дивне зворушення.
— Бабусю… Дякую, що ти є.
— Ой, перестань. Я теж рада, що досі не померла.
— Та ну. Розумієш… І пробач за той випадок. Я… ти ж мене знаєш. Вічно я дошукуюся правди.
Нещодавно Лінка вирішила, що з неї досить і того, про що вона довідалася. Не можна ризикувати, бо бабуся рознервується, і ще щось станеться. Або образиться. Нічого не вдієш. Може, часом треба з розумінням поставитися до чийогось мовчання?
— Бо ти природжена журналістка. Як і я. Через це я тебе якраз звинувачувати не можу. Це мої гени, — гордо сказала бабуся. — Проте, коли шукаєш правди скрізь довкола, то не завжди самому виходить бути щирим.
Вона раптом поклала список і сіла біля онуки.
— То що, пакуємо нарешті ті речі?
Оскар і Лінка вийшли на маленькій залізничній станції. Візочок з Євою, валізки — усього виявилося дуже багато. Щиро кажучи, сісти із цим у потяг виявилося нелегко. Візочок довелося скласти, кошик нести окремо, крім дитини й багажу. Уф-ф-ф! Лінка й Оскар облилися потом, тим більше, що спека була неймовірна. Потяг скидався на сауну. Шкода, що вони не поїхали машиною. Адам навіть запропонував їх відвезти, але Лінці здавалося, що краще його не турбувати.
— Це недалеко від вокзалу, — втішав Оскар.
Лінка гордовито крокувала з візочком, а він тягнув за собою дві валізи.
— Почекай! — сміявся. — Ти мене перегнала. Я не встигаю!
Лінка завжди любила такі маленькі містечка. Дорогою помітила крамницю, другу, якусь кав’яреньку, де продавали морозиво… Більше нічого. Бо й навіщо? Цього цілком досить.
— Ти знаєш, мама хотіла продати цей будинок. На щастя, батько її переконав, що не варто цього робити. Я такий радий, бо це все-таки мій дім!