— Наталія. Вона вчора приїхала з Португалії. Каська з батьками. Оскар, звісно, — усміхнулася Лінка. Мама, Адам, Кай. Бабуся. Ще кілька однокласниць. Рута із Бруно й чоловіком. I Solo Mums, мої подруги із групи, яку я створила. З дітками.
— А чи вистачить їжі для всіх? — пані Стася критично глянула на стіл, де вже зараз пишалася купа наїдків.
— Звісно! Ніхто ж не приходить, лише щоб натоптати шлунок, — засміялася дівчина.
— Ну, не знаю. За наших часів гостей треба було прийняти, пригостити…
— Пані Стасю… Якщо чесно, то я ще не бачила такого крутого столу.
— Якого? — здивовано спитала старенька.
Саме почали збиратися перші гості.
Оскар планував це вже давно. Відтоді, як довідався, коли в Лінки день народження. Подумав, що це чудово, урочисто й вишукано, але зараз більше не був таким упевненим. Може, треба було запросити її на вечерю. Свічки, квіти, і тільки вони вдвох… А він вигадав це все. І тепер уже не викрутишся. Адже й старенькі про все знали, і Єремій, і батько… Усе було готове. І він не міг їх розчарувати.
Немовля в родині має величезну перевагу. Усі відразу захоплюються малям, і дитина опиняється в центрі зацікавлення. Дорослі поруч з малою дитиною зникають, стають частиною пейзажу. Так думала Лінчина мама, коли до неї підійшла Каська із названими батьками. Їм досі було нелегко спілкуватися. Кожна розмова сприймалася як долання перешкоди. От і тепер Єва Барська на мить завмерла, хоч їй і вдалося ввічливо привітатися. Та вона тут-таки побачила, як усі схиляються над візочком маленької Єви. Каська скуйовдила дівчинці волосся й помчала до Лінки й Наталії, і вже втрьох вони щось жваво заходилися обговорювати.
— Та ну! Жартуєш!
— Аж ніяк, — відказала Наталія.
— Обманюєш!
— Ні, — засміялася вона. — Чесно!
Каська щойно долучилася до них.
— Привітик. Про які це жарти ви тут розповідаєте?
— Йдеться про Лео.
— Пам’ятаєш? Той міфічний герой, засмаглий під португальським сонцем, якого вона кохала все життя, хоч ніколи з ним не розмовляла?
— Ага, — невпевнено відповіла Каська. — Ну, може, і так.
— То цього разу вони собі вже поговорили. Без слів, ге-ге.
— Лінка! — вигукнула Наталія.
— А що таке? Ви ніжно дивилися одне одному в очі…
— Певне, що дивилися, — погодилася Наталія. — Боже, дівчата, він неймовірний.
— А я найбільше радію, що ти таки покинула Азора.
— Ну… Але кохання на віддалі?
— Це фадо, — загадково мовила Наталія— Доля. Пам’ятаєш, Лінко, як я слухала фадо після приїзду з Португалії? Як ми говорили про долю? Мабуть, це і є доля, бо як інакше?
— Мабуть, — погодилася Лінка. — Певне, що так.
— А ти? Як із…
— Тихо, він іде сюди, — сказала Лінка. — Усе добре. Я…
— Привіт, дівчата, — привітався Оскар, обіймаючи Лінку. Він прийшов з мамою, що трохи Лінку здивувало, крім того, вона привела цього свого музиканта.
— Сподіваюся, ти на мене не сердишся, що я запросив маму та Єремія? Я хотів, щоб ви краще познайомилися. Батька з Маріолею теж запросив, бо це гарна можливість для знайомства.
Нічого собі. Це що, якесь родинне збіговисько? Таке собі surprise party? Лінка трохи здивувалася. Якби не гарне виховання, вона б точно була проти цього всього.
— Не сердься, — сказав Оскар. — Це такий сюрприз. Подарунок вручу тобі пізніше, — додав він. — Добре?
Лінка кивнула головою. Що там подарунок! Головне, що Оскар був тут. Він приніс дівчатам по келиху вина, а для Лінки лимонаду. І десь зник.
— Я їду до Португалії на цілий рік, — раптом заявила Наталія.
— Що? Як?
— Ну, так. Лео знайшов для мене роботу в барі. Жити можу в нього. Вивчу мову, зубритиму хімію й фізику, а далі побачимо.
— А що каже мама?
Наталія знизала плечима.
— Норм. Я ж доросла. Вона навіть зраділа. Після всього… Розумієте, вона боялася, що я зламаюся й знову почну робити дурниці. А коли поруч Лео — мені точно нічого не загрожує.
— Бідолашний Азор, — раптом сказала Лінка.
— Бідолашний? Ти його захищаєш? — здивувалася Наталія.
— Ні, не захищаю. Він учинив дурість. Повний ідіот. Але…
— Але що?
— Нічого. У липні я зустріла його на Новому Світі, коли гуляла з Свою. Він був дуже пригнічений.
І Лінка переказала дівчатам розмову з Азором.
— Блін… Я навіть не знала, що з його сестрою все так погано. Він не дуже про неї розповідав.
— Звичайно. Ти ж знаєш, який він. Вічно вдавав героя.
— Ой, гаразд уже. Нині Лінчин день, досить уже про сумне. А крім того, сестра — це сестра, а Наталія — це Наталія, хіба ні?