Тоді хтось приготував холодний чай з малиною, іще хтось салат, і раптом зробилося дуже пізно.
Лінка хвилювалася. Може, тому, що усвідомлювала, що розмову з рідними не закінчено. І що тепер суперечка з мамою, яка сердитиметься через її запізнення, буде ще важчою. «Хоч би все було добре, — подумала із притаманним їй оптимізмом. — Хоч би взагалі ніхто не хотів зі мною розмовляти про цю незаплановану вагітність, яка всім довкола ускладнює життя, про мою недосвідченість, молодість і цілковиту безвідповідальність, та ще про батька дитини, який хоч і відомий, але разом з тим його мовби й немає». Лінка відчула, що дуже втомилася. І добре знає, що продовження розмови мусить бути, але їй так хочеться, щоб це сталося не сьогодні. Від початку вагітності вона боролася із сонливістю, може, це було навіть гірше, ніж напади нудоти, бо вони швидко минали, а от спати хотілося постійно. Лінці здавалося, що вона ходить і позіхає, і що спання зробилося її улюбленим заняттям, хоч вона ніколи не була такою сплюхою, як, приміром, дехто з її подружок. А тепер? Вона заплющувала очі й мріяла про м’якеньку постіль. Мабуть, якби їй запропонували: піти на вечірку чи лягти спати, вона б обрала останнє (щоправда, на вечірки її останнім часом не запрошували, тож вибирати не доводилося — вона просто собі спала досхочу та й годі).
Обернула ключ у замку й почула чиїсь голоси. А тоді ввійшла до кімнати й побачила, що всі сидять біля столу. О ні.
Мама. Адам. Адріанів батько. І сам Адріан.
О Боже. Ні, не сьогодні. Але все вже відбувалося, і немає на те ради.
— Добре, що ти прийшла. Де тебе носило? — запитала мама. — Я тобі дзвонила.
— Сорі. Телефон розрядився. Я була в Наталії, у центрі.
— Ти не повинна так вештатися вечорами. У твоєму стані…
Ні, вона точно цього не витримає довше.
— Припини, мамо, зі мною все гаразд.
Адріан підсунув їй стільця.
— Сідай, — сказав.
Усі здавалися сумними чи приголомшеними. А найдужче — Адріанів батько, який узагалі не проказав жодного слова. Адріан, зрештою, теж. Утупився у свої руки на столі. «Вони сидять, мов на поминках», — майнуло Лінці в голові. Оце так. Звістка, яка для багатьох людей була б радісною, вочевидь може декого прикро вразити. Сіла на стільці й стала чекати на розвиток подій.
— Як ви собі уявляєте виховання дитини? — почувся материн голос. — І, звісно, є фінансові питання. Адже діти не працюють, тож як, власне… — розмова була важливою, але Лінка від утоми почала куняти. Сонливість виявилася сильнішою. Позіхнула. Голоси зливалися в повітрі, лунали хором, якоїсь частини Лінка просто не чула.
— Я вражений, — пролунав голос Адріанового батька. — Про все довідався лише щойно. Ви ж самі розумієте… Я просто шокований. Ми повинні все це обговорити, якось вирішити… Із сином.
А син сидів і мовчав. І цього голосу бракувало.
— Я питала в доньки, чи планують вони побратися. Але вона не відповіла. Ми вважаємо, що не варто поспішати, але найважливіші питання треба вирішити…
— Так, наприклад, де вони житимуть. Вони ще такі юні, але, може, треба… Я сам не знаю, — спохмурнів батько Адріана. — А що ви про це думаєте?
«Вони ж не знають, ні про що не здогадуються», — подумала Лінка, і враз уся її втома де й поділася. Про що це вони взагалі? Ну, про що?
Якусь мить вона сиділа, мов закам’яніла, але тоді щось у ній урвалося. А може, щось навпаки виросло. Сон мов рукою зняло. Лінка підвелася й кахикнула.
— Я хочу дещо сказати. Бо бачу, що тут, власне, ніхто не знає, як насправді все виглядає. А виглядає так, — вона вже розійшлася, — що Адріан… — почувши своє ім’я, хлопець здригнувся й підвів на неї погляд. Вона розуміла, що мусить будь-що не розклеїтися, не заплакати. — Що Адріан… не хоче цієї дитини. І сказав мені про це відверто. І про те, що він хоче вчитися в Лондоні, тож, зрозуміло, радше не братиме участі у… гм, вихованні дитини.
Адріан похнюпився.
— А ще скажу, що мені сумно, що я прошу пробачення в мами й Адама… і в Кая… що все так вийшло, але це моя провина, і я спокутуватиму всі наслідки того, що сталося. Розумію, що не можна нікого примусити, аби він любив… — здавалося, що Лінка от-от заплаче, але вона втрималася й переконала себе, що не можна вживати такі емоційні слова, — … щоб виховував дитину, якщо він до цього не готовий. Можете вирішувати якісь інші… питання. Але не те, що стосується нас.