— Ну, якщо це мама однокласника, то, мабуть, через вік, — відповіла Рута. — Наскільки мені відомо, після сорока роботу взагалі важко знайти, а якщо ще й досвіду немає…
— Але в неї, здається, досвід є…
— А чим вона займається? Чи займалася? — поцікавилася Рута.
— Точно не знаю… Здається, у неї був магазин, у готелях працювала, щось таке.
— Гм… — мовила Рута. — Може, вона б погодилася працювати в «Мишках»?
— Ти так думаєш? Ой, як би Оскар зрадів… От тільки…
— Що?
Чи варто Руті казати, що в Оскарової мами були проблеми з алкоголем? Ні, вирішила Лінка, не скаже. Бо так можна втратити свій шанс із самого початку.
Рута приклала малого до другої груді, а Лінка допила чай, помила чашку й сказала, що не хоче їм заважати. У неї була купа роботи. До того ж, треба ще налаштуватися на розмову з директоркою.
І оте налаштовування якраз і не вдалося. Бо що більше Лінка про це думала, то дужче боялася. І через це вночі її без кінця мучили кошмари. Після кожного жахливого сновидіння вона прокидалася, не могла заснути, та навіть, коли їй це й удавалося, жахіття знову прокрадалися в сни. Уранці вона старанно вибирала одяг, але виявилося, що це без сенсу, бо їй не вдавалося влізти в жодні речі. Навіть у мамину спідницю, яку вона вдягала першого вересня! А мама, замість того, щоб поспівчувати, почала з неї підсміюватися.
— Мені немає в що вдягтися, — похмуро сказала Лінка.
— Одягни те саме, що й учора, — порадила мама.
— Умгу, цікаво, — відказала донька. — Глянь на вулицю.
Учора вона й справді була в легкій сукенці. Відповідній для спекотної погоди, до того ж вона чудово приховувала животик. От лише від учорашньої погоди не було й сліду. Надворі періщив дощ, а вітер шарпав дерева так, що водоспад листя нагадував дивний брунатний сніг.
— Цього року зима буде ранньою, — зауважила мама. — Глянь, скільки листя вже облетіло.
— Клас. Цікаво, що мені вдягнути. Хіба що мішок для сміття, — спробувала пожартувати Лінка, хоч їй було геть не до сміху.
— Чекай-но, — відповіла мама. — Зараз щось знайдемо. У мене є така тепла сукенка, бо брюки, мабуть…
— Мабуть, ні. Хіба що легінси, — подумала Лінка й натягнула легінси. Трохи затісно в талії, точніше там, де вона колись була, але принаймні влізла. До цього вільна футболка. І светрик. Блін, дивно, але їй здавалося, що живіт збільшився впродовж однієї ночі. Тепер він здавався удвічі більшим.
— Мамо… хіба це можливо, щоб живіт виріс за ніч удвічі?
Мама засміялася.
— Тобі більше не треба його приховувати, то він і виріс.
— Як думаєш, можна так іти?
— Можна. Ти дуже гарно виглядаєш. Хоча справді, якось… більше помітно. Ну, але це ж нічого поганого. Треба тобі якийсь одяг купити. Підемо після розмови з директоркою.
— У мене ж уроки.
— Відпросити тебе?
Авжеж, хіба можна відмовлятися від такої пропозиції?
Мама жартувала, але перед самою школою замовкла, неначе теж нервувала. Та відразу виявилося, що їхні страхи були марними.
Директорка прийняла їх дуже привітно, розпитувала, коли пологи, навіть поцікавилася, чи вони вже вибрали ім’я, на що ті відповіли, що не знають навіть, хлопчик це чи дівчинка, а тоді сказала:
— Звичайно, ситуація нелегка. Халінці буде важко, та якщо вона матиме підтримку родини, то це не завадить закінчити школу й скласти іспити. Та чи матимеш ти цю підтримку?
— Звичайно, — сказала мама не вагаючись, і Дінці стало якось тепло на душі. Так приємно.
— Бо лікарняний вона отримає, коли треба буде, ми усе приймемо. Якщо виникнуть проблеми, то можна перейти на індивідуальне навчання. Колись у нас уже була така ситуація.
— Справді? — вихопилося в Лінки.
— Так, дівчина народила дитину в другому класі ліцею. Батьки їй допомогли, і партнер, тобто батько дитини, теж. Вона вчилася далі, склала випускні… Здається, років п’ять тому це було. Ну, так чи сяк…
«Хоч би вона не спитала про батька дитини», — подумала Лінка. Директорка, здається, це помітила й усе зрозуміла, бо ні про що не розпитувала.
— Передусім треба потурбуватися про випускні. Бо ж слід готуватися. А дитина вимагатиме догляду…
— Ми допоможемо, — сказала мама.
— Вона може звернутися до мене, якби щось не виходило, бо щось же можна виправити, узяти академвідпустку, чи…
— Не треба. Лінка складе випускні. І вступить до вишу.
— От і добре, що ви так кажете, — усміхнулася директорка. — Підтримка їй дуже потрібна. А Халінка здібна, навіть дуже здібна.
— Особливо, коли йдеться про математику, — пожартувала Лінка.