— Авжеж, обов’язковий випускний з математики — це проблема для багатьох. Не треба й вагітною бути, щоб цього боятися, — знову всміхнулася директорка. — Ну, але я вас не затримую. До речі, у нас же можна скласти пробні іспити… Знаєш про це? — звернулася до Лінки. — Спершу в школі…
— Так, — зітхнула Лінка. — Через тиждень математика й польська мова та література, а за два тижні — англійська.
— Ну, а потім загальнопольські. У листопаді. Я б порадила так: поки що вчися якомога більше, доки маєш сили. Побачимо, як підуть пробні. У будь-якому разі можна чимсь допомогти.
— Знаєш, що? — сказала мама, коли вони вийшли зі школи. — Я просто вражена. Директорка неймовірна, уся школа неймовірна. Здається, я себе зараз ущипну, бо, може, це мені сниться. Я впевнена, що за моїх часів… Якби дівчина завагітніла в ліцеї, то дуже сумнівно, що їй би пішли назустріч.
— Це платна школа, мамо, — зауважила Лінка. — Не знаю, чи у звичайній усе пішло б так легко…
— Може, і так. А може, часи таки змінилися. Дай боже! То що? Ходімо, купимо якийсь одяг для твого живота?
— Звичайно. А взагалі… дякую. Дякую, мамо.
— За що?
Лінка відчула, що на очі набігли сльози. Вона знала, за що. За цю впевненість у голосі, коли мама сказала, що її донька матиме підтримку. Що їй допоможуть. Авжеж. Така впевненість у голосі, мабуть, мала б звучати в голосі батька дитини, коли той довідується про новину. Шкода, як шкода, що цього не буде.
— За підтримку, — сказала Лінка. — І взагалі…
— Ну, що ти, доню. Я ж твоя мама. Хіба я можу тебе не підтримувати?
«По-різному буває, мамо», — подумала Лінка, але вирішила не вдаватися в подробиці. Не хотілося сказати, що тоді, з Каською… Що Каська теж була її дитиною. І що через ту історію вона не дуже й сподівалася. Але більше нічого не додала.
Вони пішли до Н&М у спеціальний відділ з одягом для майбутніх матусь. Купили брюки з кумедною кишенею спереду, у якій мав поміщатися живіт. Брюки були завеликі, але мама наполягла, що таким чином на довше вистачить (тим більше, що річ виявилася недешевою). Купили й спеціальні легінси для вагітних. А тоді подалися до дитячого відділу. І там просто заніміли від захоплення, розглядаючи крихітні одежинки.
— Яке ж воно зараз усе гарне! — Лінчина мама недовірливо хитала головою. — Раніше ми й не мріяли про такі чудові речі. Коли ти народилася… ну, щось там було, але не стільки й не таке, — узяла до рук повзунки, які годилися хіба для ляльки, і захопилася вигаптуваним на м’якесенькій тканині лисенятком. — Боже, це просто краса! Куплю їх!
— Ну, що ти, мамо, — заперечила Лінка. — Нам забракне грошей, краще якісь уживані речі купити, заспокойся!
— І ще ця ковдрочка, — мама, схоже, була просто засліплена цим розмаїттям дитячих речей. — Чого ти? Це мої подарунки маляті, а не тобі. Купування таких речей — це ж справжня шопінг-терапія.
— Ходімо краще, — Лінка злякалася, щоб мама, бува, не скупила всієї крамниці, але та, здавалося, справді захопилася. Уперше… уперше їй здалося, що мама радіє.
І тоді… спочатку Лінка думала, що в неї щось зі шлунком, що, може, вона перехвилювалася, бо розмова з директоркою все-таки була випробуванням… Ледь відчутний рух, неначе в животі ожив метелик, який щойно вчився літати. Невже це рухи дитини? І раптом Лінка відчула таке блаженство, таке щастя, що все інше просто стало неважливим. Дуже просто.
— Щось трапилося? — запитала мама, забачивши дивний вираз обличчя доньки.
— Не знаю… Але, здається, я щось відчула… Звірик…
— Ох! — тільки й вимовила мама і, якби знайшлося місце, то обидві тут-таки й сіли б, але вони саме стояли на вулиці перед торговим центром. — Ох! Боже! Що ти! А й справді, уже час…
— Не знаю, мамо. Спершу я подумала, що мені просто бурчить у животі… а тоді… наче крильця…
— Метелика, — закінчила мама.
— Звідки ти знаєш?
— Та вже ж, знаю. Я ж теж це пережила. Теж мала такого метелика в животі. Аж тричі. Згодом рухи стануть сильнішими, а тоді маля так буцатиметься, що заснути буде складно!
— Я вже не можу дочекатися, — мовила Лінка, бо це справді було так.
— А взагалі… ти звеш його Звіриком? — пригадала мама.
— Чом би й ні?
— А й справді, — погодилася мама.
Наталія подивилася на підручники й зошити, розкладені на столі, і зітхнула. Була вже 23.30, а перед нею ще купа роботи. Від початку навчального року дівчина вирішила по-справжньому вчитися й дотрималася цієї обіцянки. Та іноді вона просто відчувала втому. Вимоги в школі були дуже високими. Посилене вивчення біології, хімії. Фізика або математика. Базовий та поглиблений рівень.