— Обережно, обережно, — прошепотіла Єва, але не була певна, що він почув. А потім, коли обоє лежали поруч, сказав, щоб вона не хвилювалася. Адже вона годує груддю, а він чув, що доки жінка годує, то напевне не завагітніє. Зрештою, Єва була в такому стані, що все їй здавалося байдуже. Вона просто хотіла бути поруч. Поруч з ним. Хотіла його слухати. Кохатися з ним. Він дуже відрізнявся від Кота, з яким усе завжди було однаково. Він був дуже винахідливим. Вони не спали цілу ніч, він цілував усе її тіло, Єва почувалася прекрасною, коханою, вдоволеною. Коли на світанку вислизнула з кімнати, то благала про одне: щоб Оля спала. На щастя, так і було. Принаймні в номері панували темрява й тиша. Єва швидко роздяглася й ковзнула під ковдру, хоча їй було так гаряче, що здавалося, вона могла б спати просто так, не вкриваючись. Або й зовсім не спати. Але все ж заснула. А вранці, попри те, що спала якісь три години, прочитала свою доповідь, жодного разу не затянувшись. Лише іноді ловила на собі його погляд. Очі, які дивилися на неї так, ніби вона була найвродливішою жінкою на світі.
— Мамо! — гукнула Лінка. — 3 тобою все гаразд?
— Зі мною? Так-так, — мама всміхнулася. — Я просто задумалася. Але тобі… тобі треба лягати спати.
«Які історії приховує мама? — міркувала потому Лінка, не в стані зосередитися над математикою. — Що продовжує викликати в неї такі емоції? Невже можливо, що в неї такий логічний розум? Якщо й так, то вона, Лінка, напевне цього не успадкувала».
Оскар уранці чекав на Лінку перед школою. Хотів їй подякувати. Мама від завтра мала працювати в кав’ярні. Побачив дівчину здалеку. Лінка йшла неквапом, якась задумана. І така гарна. Тепер, коли він знав, що вона чекає на дитину, то вже бачив животик. І раптом сумно подумав, що йому жаль. Жаль, що то не його дитина. Що йому не шкода було б молодості, узагалі нічого, і що він би від неї не втік. Лінка помітила його й помахала рукою.
— Привіт! Не заходиш? — кивнула головою на двері. — Тікаєш із пробного?
— Іду. На жаль. Але нині польська, мабуть, якось дамо раду. Я чекав на тебе, щоб подякувати.
— Подякувати?
— За маму. І ці «Рибки».
— «Мишки». Усе вийшло?
— Так, мама працює від завтра. Вони все обговорили. Мама дуже рада. А я просто окропом пісяю від щастя.
— Оскаре!
— Ну, що таке? — засміявся хлопець. А тоді обняв Лінку. Від радості. І тільки про одне дівчина не здогадувалася. Що коли він пригорнув її до себе, то на мить забув і про маму, і про «Мишки», і геть про все на світі.
Каська взагалі не думала про школу. Анітрохи. І про малювання не думала, і про комікси. Думала про одне: як розробити план помсти. Ще не знала, у чому це мало б полягати. Наразі довідалася все, що тільки можна, про ту дівчину. Нову Міхалову пасію. Бо хоч він і забанив її на Фейсбуку, у них досі залишалося чимало спільних знайомих, адже всіх забанити він не зміг. Крім того, про Інстаграм зрадник забув. А може, забанити в Інстаграмі нікого не можна? Так чи сяк, там з’явилося кілька фоток, які, щиро кажучи, були дуже промовистими. Разом у парку, на якійсь вечірці… її звали Інга. Інга Новак. Дівчина вчилася в якомусь ліцеї на Гоцлаві. Більше нічого про неї Каська не знала, але щодня переглядала її профіль, який, на щастя, був публічним. Дівчина танцювала в якомусь ансамблі джазового танцю. У профілі було багато фоток з виступів. І раптом Касьці дещо спало на думку. От тільки задля цього доведеться відкрити на фейсі фальшивий профіль. У неї аж руки засвербіли від нетерплячки. Ну, гаразд… вона зватиметься, скажімо, Бартоломей… ні, не Бартоломей. Може, приміром, Кшиштоф… Так, Кшиштоф, Крістофер. О це ще краще. Крістофер Вайлд. Танцюрист, певна річ. В ансамблі… гм, мабуть, треба назвати якийсь справжній, бо ще погуглить… Або краще не подавати докладно. Просто танцюрист. Знайшла в неті кілька фоток чоловіків, які танцюють, поставила аватарку й обкладинку. Так, але ж треба додати якихось френдів, бо виглядатиме підозріло… Блін, усе це не має сенсу. Ще раз зайшла на профіль Інги й раптом побачила, що там є її мейл! Ура! Не заводитиме вона профілю, просто напише листа. Із пропозицією співпраці! Спершу відкрила собі нову електронну скриньку, а тоді замислилася.
«Доброго дня! — почала Каська. — Я бачив Ваш виступ у Будинку Культури „Гоцлав“ і вважаю, що Ви дуже талановита. Пишу до Вас із пропозицією співпраці. Ми створюємо невеликий танцювальний колектив… У планах — виступати (звичайно, платно) на різноманітних корпоративах. Чи цікавить Вас така пропозиція? З повагою, Кшиштоф Дикий». Ні, немає сенсу прикидатися Крістофером Вайлдом. Ще допетрає, що в неї заслабка англійська. А може, вона сама не знає англійської.