«Неважко? — здивувалася Лінка. — Справді?»
— Слухай, — Азор тупцяв на місці. — Ця дівчина… Що була з тобою на виставці… Така брюнетка. Це твоя подруга?
Наталія. Азор питається про Наталію?
— Так, а що?
— Бо… — раптом почервонів хлопець. — Можеш дати мені номер її телефону?
Лінка не вірила власним вухам. Азорові сподобалася Наталія! Нічого собі! Оце вже ні! Тільки цього бракувало. Наталія, якій щойно вдалося сяк-так повернути психічну рівновагу! А тепер він почне їй голову морочити. Нема дурних!
Лінка роззирнулася, чи ніхто не прислухається до їхньої розмови.
— Пробач, Азоре. Але ні. Я не дам тобі її телефону. У Наталії… були проблеми. І їй надмірна увага й галас не потрібні.
— Який галас? — глянув на неї широко розплющеними очима Азор, і Лінка раптом наважилася.
— Бо всі знають, який ти. Я знаю. Забув? Забув, що ти понаписував у моєму блозі? І Зуза знає.
— Авжеж, твоя подруженька Зуза наговорила тобі про мене різної гидоти!
— А що їй було говорити? Вона правду розповіла, хіба ні?
— Не знаю, але ж… Ну, гаразд. Може, я й не завжди був… поводився як слід. Але… то було давно!
— Не так уже й давно. Краще тримайся від Наталії подалі.
Азор знизав плечима. Він добре знав, що немає сенсу продовжувати цю розмову.
Біг сходами, розлючений. Невже він справді такий покидьок, що не може навіть подзвонити до дівчини, яка йому подобається? Здається, вона сама має вирішити, хоче з ним зустрітися чи ні. Вона що, якась недієздатна? То й що, як вона мала анорексію? Зрештою, по ній нічого не видно, тож це, мабуть, несерйозно все. А навіть, якщо й були якісь проблеми, то що з того? Ну, окей, із Зузою він справді трохи занадто… Але все просто так вийшло! Зрештою, їм разом не було якось особливо добре, от він з нею й розстався… Тисячі людей розстаються. А із цим блогом? Ну, добре, то була помста. За те, що Лінка його вела, що зафекала їхню газету, вічно вона гнула кирпу й прагнула бути кращою за інших. Боже, він просто пожартував. Щоб її трохи подратувати. Щоб вона собі не думала, що завжди буде, як по маслу. Хіба пожартувати не можна? Невже всі мають сприймати життя так серйозно?
За хвилину вже звернув на Новий Світ і невдовзі був удома, хоча анітрохи не поспішав. Він не любив повертатися додому, хоч купа людей могла йому позаздрити. У них була простора квартира на Новому Світі. Азор мав гарну, велику кімнату з балконом. Йому взагалі нічого не бракувало.
— Привіт, мамо! — гукнув.
— Привіт, — почулося у відповідь, але мама, звісно, не вийшла, щоб з ним привітатися. Бо була зайнята Анею. Уже три роки була зайнята Анею. Удень і вночі. Його сестра народилася з муковісцидозом. Генетичною хворобою. Виявилося, що його батьки були носіями ушкодженого гену, ніхто про це не знав. Ніхто в родині не хворів… Йому, Азорові, пощастило. Він здоровий. Але теж носій. Якщо колись захоче мати родину, йому доведеться перевірити, чи його дівчина теж не є носієм. Бо тоді дитина може народитися хворою. Блін, він уже й сам не знав, добре це чи погано. Аня розвивалася нормально. От тільки ці постійні бронхіти, інгаляції, антибіотики… Батьки боялися віддати її до садочка. Мама покинула роботу. Батько через це працював удвічі більше, його майже ніколи не було вдома. Мати займалася Анею. А він, Азор, був полишений сам на себе. Ні, він не скаржився. Нехай би спробував! Колись він щось таке сказав… Мовляв, що відчуває, ніби його взагалі нема. Але тоді ніхто цих слів не зрозумів. Його назвали егоїстом! Він має радіти, що це сталося не з ним. Він і радів, але почувався, мов на безлюдному острові. Яке щастя, що він уже дорослий. Невдовзі закінчить школу. Піде звідси. Азор не хотів тут жити. Однаково він нікому не потрібен. На хвилинку зазирнув до вітальні. Мама з Анею малювали.
— Привіт, Аню, — сказав хлопець.
— Пливіт, Антосю, — дівчинка усміхнулася. — Помалюєс?
— Ні, не можу. Багато уроків, — відповів він, а мама глянула на нього так, ніби він зробив щось погане. Завжди було так. Вона дорікала йому, що він не хоче гратися з Анею. А він просто… Ні, ну невже він мусить малювати з нею звіряток? Справді, коли дівчинка мала народитися, він навіть радів, що в нього буде сестричка, але ж не знав, що все так скінчиться. Він раптом опинився зовсім сам. Усі займалися тільки Анею. А якщо в неї були всі, то навіщо їй ще й він? Зрештою, Азор волів до неї не прив’язуватися. Читав, що хворі діти можуть будь-коли померти. Пішов до своєї кімнати й увімкнув комп’ютер. Наталія. Треба її пошукати; Це неважко. Адже Лінка була серед його друзів на Фейсбуку, а серед її — точно має бути Наталія.