Выбрать главу

— Не вірю!

— Чесно! Я тобі навіть не розповідала, бо нащо ятрити… ну, знаєш, старі рани. Але саме так усе й було. Ніби сю-сю-сю, така порядна сім’я. Інтелігентна. Ніби. Але не настільки, аби зрозуміти, що я відчуваю їхню зневагу.

— Ну, не знаю… Може, він просто розкохався?

— Може. Але це неважливо. За своє треба боротися. Якби ти зростала в такому середовищі, як я, то знала б, що це необхідно. Боротися зубами й пазурами.

— Мені треба все це обміркувати.

— Обміркуй, ага. І принаймні напиши йому. Пожалійся, поясни, що він тобі заподіяв. Нехай прочитає, нехай бодай на хвилину відчує на власній шкурі, як воно тобі…

— А ти знаєш, що це хлопчик? — запитала Лінка.

— Серйозно?

— Так. Я нині на УЗД була.

— Як назвеш?

— Гадки не маю, — відповіла Лінка. Бо справді не мала. Доведеться подумати.

Лінка повернулася додому й довго міркувала над Касьчиними словами. Сама вона жодної хвилини не збиралася щось робити. Бо навіщо? Адже Адріанового кохання їй це не поверне. Тоді нащо? «Аби він знав, як я почуваюся», — відповіла сама собі. Щоб бодай на мить узагалі щось відчув. І, нарешті, щоб вона сама могла вилити на папір свої емоції. Може, це й непогана ідея. Адже можна просто написати, а тоді вирішити: надсилати цього листа чи ні.

«Дорогий Адріане», — почала Лінка. Ні, безнадійно. Але вигадувати щось не хотілося, бо це звучить дуже роблено. «Привіт, Адріане». Так буде найкраще.

Привіт, Адріане,

Раніше я навіть не думала, щоб тобі писати, бо, справді, навіщо? Я не впевнена, що ти заслуговуєш на такого листа. Та, може, ти все-таки не знаєш, що я відчуваю. Я б хотіла, аби ти це прочитав. Ти був моїм першим і єдиним хлопцем. Коли ми почали зустрічатися, то спершу вважала тебе лише другом. Ти багато мені допомагав, я завжди могла на тебе розраховувати. Невдовзі переконалася, що саме ти і є тією єдиною людиною, якій я довіряю. Ми почали зустрічатися. І тоді ти підвів мене вперше. Поїхав до Лондона й зрадив мене, а тоді покинув. Коли ти повернувся до Польщі, я гадала, що ми більше ніколи не будемо разом. Ні ти цього не хотів, ані я. Але потім, під час аварії, ми зрозуміли, що не можемо жити одне без одного. Деякі мої подруги вважали, що я пробачила занадто легко, та я вважала, що кожен заслуговує на другий шанс. Що ти зробив дурну помилку, бо почувався самотнім і не давав собі ради в тій Англії. Мені здавалося, що коли любов карає, а не пробачає, то це не має нічого спільного зі справжніми почуттями. Тоді ми знову були разом, і я гадала, що це найважливіше. Мені здавалося, що це й для тебе важливо. Я ніколи не припускала, що ти й удруге завдаси мені болю. Бо це теж зрада! Я знаю, що те, що я завагітніла — моя провина, бо я неправильно приймала таблетки, щось переплутала, та коли з кимсь зустрічаєшся, таке завжди може статися. Невже якби ти мав дружину, і вона, скажімо, потрапила під машину, бо загаялася на переході, ти б її не доглядав і покинув, бо це її помилка? Ти був моїм першим хлопцем і першим мужчиною. Я тобі вірила. Думала, що ми завжди будемо разом, і навіть не припускала, що ти покинеш мене в такій ситуації. Мені дуже самотньо й погано, а коли дивлюся на свій живіт, який щодня збільшується, і думаю про те, що дитина не матиме батька — то стає дуже гірко на душі. Що я скажу йому чи їй? Що батько не хоче його знати? Тепер я шкодую, що тоді тобі пробачила. Насправді, коли хтось зрадить один раз, то йому більше ніколи не можна довіряти, а я тобі довірилася. Ти собі сидиш у Лондоні, маєш свій омріяний виш і волю, а я сиджу сама з великим животом, і добре, якщо взагалі закінчу ліцей. Хтось сказав: «Якщо кохаєш когось — відпусти». Легко казати… І я не знаю, чи справді ще тебе кохаю.

Бувай!

Лінка

Написавши останні слова, Лінка вже ридма ридала. Плакала так, що всю блузку змочила слізьми. Вона сподівалася, що ніхто сюди зараз не прийде. Їй треба було побути на самоті… Відчула сильні рухи дитини. Невже малюк щось розуміє? Справді? Їй було так сумно, що навіть ці стусанці її анітрохи не втішили. Бо все це треба пережити із кимсь. Тим, кого кохаєш. Або кохала.

Листопад

З мобільного додатка для вагітних:

23-й тиждень

Баклажан, 500 грамів, 29 см

Якби дитя народилося тепер, то мало б шанс вижити (25–35 %,). На 26 тижні ці шанси зростуть до 90 %. У дитинки розвинені вже всі органи, малюк має доволі чіткий розпорядок дня. Ти можеш спостерігати, коли маля більш, а коли менш активне: найвірогідніше, воно матиме ті самі вподобання й тоді, коли вже народиться!