24-й тиждень
Кокос, 550 грамів, 31 см
Розвиваються легені, малюк виглядає як мініатюра самого себе після народження. У нього є вії, нігтики, може рости волосся. А в тебе починають боліти суглоби й спина.
25-й тиждень
Папайя, 700 грамів, 34 см
Дитина рухається дедалі швидше, а ти можеш почати облаштовувати кімнату й купувати дитячі речі. Відбувається динамічний розвиток легень, та якби дитя народилося тепер, дихальній системі знадобилася б підтримка.
26-й тиждень
Ананас, 800 грамів, 35 см
Деякі малюки цього тижня вперше розплющать очі, хоча переважно оченята залишаються заплющеними аж до появи на світ. Легені та мозок продовжують розвиватися.
Лінка відмовилася їхати на кладовище 1 листопада, поскаржилася, що не дуже добре себе почуває. То була така собі напівправда: загалом від самого початку вагітності не було жодного дня, коли б вона почувалася якось дуже добре. Її млоїло або вранці, або коли забувала щось з’їсти, або й геть без причини. Трішечки. Вона постійно втомлювалася й хотіла спати. Можна було сказати, що останнім часом їй трохи полегшало. Та про це нікому знати не обов’язково. Якщо завдяки вагітності можна уникнути поїздки в переповненому автобусі до місця, сповненого скелетів — тим краще. «Бр-р-р, для дитини така поїздка — точно нічого хорошого», — подумала. Вона домовилася зустрітися на вихідних з Оскаром, було б добре не виглядати цілковитою дурепою на загальнопольському іспиті.
Але, мабуть, щоб трішки побайдикувати, Лінка зайшла на форум для мамусьок. І вже геть випадково натрапила на тему, яку хтось назвав «Наші трагедії».
Дівчата, я почуваюся жахливо: одне з моїх близнят померло. Я читала про такі випадки в Інтернеті, і там пишуть, що на цьому тижні вагітності, який у мене зараз, друга мертва дитинка народиться як мумія. Така всохла й пласка. Їх називають паперовими дітьми. Я цього не переживу.
Бланка
«Господи, — подумала Лінка. — Не хочу я такого читати». Але продовжувала.
А ви чули, що одна дівчина народила дитину без рук та ніг і, хоча й була сім разів на УЗД, жоден лікар не зауважив ніяких проблем? Боже!
Я теж про таке чула. Кажуть, що пуповина якось перерізає дитині руки й ноги!
Лінка вимкнула інтернет, подумавши, що коли не припинить це читати, то станеться справді щось лихе. І взялася до математики. Дуже серйозно.
Минуло кілька днів, наближалися вихідні, а вона раділа, що зустрінеться з Оскаром. І не лише тому, що це покращить її жахливі математичні знання. Лінка тішилася, що зустрінеться із другом. Вона знала, що Оскар на її боці. Звичайно, були Каська й Наталія, але Оскар — це інша справа. По-перше, він її однокласник, а вони ні. А в школі було якось так… незвично. Наче й ніхто з неї не сміявся, але всі витріщалися. Обмовляли її, про це вона добре знала. І що більше ріс живіт, тим дошкульніше. А Оскар точно не говорив нічого позаочі.
По-друге, він не зобов’язаний щось для неї робити. Каська й Наталія були з нею завжди, важко повірити, щоб тепер вони її відцуралися, перестали розмовляти чи покинули в біді. А Оскар нічого не мусив. І все-таки, відколи довідався, то часто питав її, як вона себе почуває, поступався місцем, був привітним. І Лінці це подобалося. Бо це все-таки хлопець. Навіть, якщо й не її. Дивина: потому, як Адріан таке їй устругнув, вона б мала зненавидіти чоловіків. Так, як Каська. Але Лінка помітила, що їй якось бракує чоловічого товариства. І ця зустріч точно піде їй на користь.
Мама від самого ранку ходила якась напружена, сама на себе не схожа. А все ж було так добре… Відколи обидві пішли поговорити з директоркою, Лінці здавалося, що вона якось змирилася з тим, що сталося й навіть цьому раділа. Купила їй одяг та речі для дитини, і взагалі… Але останні кілька днів щось було не так. Схоже, що в мами з’явилися якісь проблеми. Лінка могла лише сподіватися, що мама не захворіє знову. Усе могло трапитися. Нині, у суботу, мама складала речі в шафі. Нічого не поміщалося, як завжди. Раптом цілий стос білизни впав на підлогу. І тоді мама почала кричати:
— Як мені все це остогидло! Що ти собі думаєш? Ти збираєшся жити тут з дитиною? А де? Подивися, що в цьому домі діється! Тут немає й клаптика вільного місця! Де ти житимеш з немовлям? У своїй кімнаті?
Лінка стояла мов укопана й мовчала.
— Чому, ну, чому моє життя мусить бути таким нестерпним? Чому, варто мені щось запланувати — усе руйнується, як картковий будиночок?