— Дівчата, це так важливо для мене! Боже, стільки подарунків! Але не тільки в цьому справа, я відчуваю вашу підтримку. Нелегко залишитися з усім цим самій… — і в очах Лаури заблищали сльози.
— Не треба плакати, оце вже ні! — обійняла її Лінка. — Усе буде добре! А як ти, Лідіє?
— Норм, — відповіла та. — Живу в Сташека. Усе погане залишилося в минулому. Я більше не курю, прикинь? Ми разом чекаємо народження дитини. Я справді щаслива.
Оце так! Коли Лінка приходила до Лідії, до її занедбаного помешкання, де було аж сизо від тютюнового диму, то навіть не думала, що все складеться так добре. І все-таки…
— А ти? — поцікавилася Лідія. — Як той твій?
— Ніяк, — Лінка знизала плечима. — Мабуть, нічого із цього не вийде. Ага, а взагалі в мене буде хлопчик. Уже відомо. Але ще не напевне…
— І як ти його назвеш?
— Гадки не маю, — чесно відповіла Лінка.
— Найпопулярніші імена для хлопчиків… — читала Люцина, яка вже знайшла інформацію в Гуглі, —…Антек, Якуб, Ян, Шимон, Францішек… Антеків аж… Ого! Майже десять тисяч Антеків упродовж року.
— О ні. Ні, не хочу, щоб він мав таке поширене ім’я.
— Тут пишуть і про імена з так званої «золотої середини». Тобто їх не більше, ніж 1100. Себастіян, Кристіян, Олаф…
— Ні-ні, жодне з них. Справді не уявляю.
— А Кшись? — запитала Домініка. — Гарне ім’я!
— Цікаве. Поширене, але не настільки.
— А може, на честь дідуся чи прадідуся?
— Мого тата звали Збишек. Але мені не подобається.
— А ви чули, що зараз дітям часто дають імена, які мають назви меблів з «Ікеї»?
— Ти що? Тобто, як це?
— Наприклад, Мальм. Як комод.
— Hi-i-i-i!
— Я трохи цікавилася. І вирішила, що назву синочка чи доню, бо я досі не знаю, хто буде, якимсь давньопольським ім’ям. Як-от Богуслав. Або Богуся. Таке ім’я найближче до Бога.
— Ти дуже релігійна?
— Сама не знаю, мені просто подобається. І не соромно буде.
— Найбільший сором, це оті псевдо-англійські. Брайян чи Джесіка. Або Анджеліка.
— А я б хотіла назвати Анджелою, — озвалася Лідія. — Для мене це просто «янгол».
— Ну, загалом так. Але трохи по-сільському.
— Дівчата, припиніть! Блін! Ми носимо дитину дев’ять місяців! Ригаємо, нам так важко, ще й пологи попереду. То, мабуть, можемо назвати дитину так, як нам до вподоби? Якщо хтось хоче Брайяна, то нехай собі називає!
— Звичайно! Не хвилюйся так, бо ще тут і народиш! — сказала Марися, глянувши на Лауру.
— То й нехай! У мене термін через три дні!
— Хтось буде з тобою?
— Ні. Виявилося, що ні, — і вона замовкла.
— Я можу, якщо ти не проти, — запропонувала Домініка. — Мені до пологів ще далеко. Тож…
Усі замовкли, усвідомивши, що це таки… словом, що це і є справжня підтримка.
Лінка написала до Наталії, хотіла з нею побалакати, але та не брала слухавку. Впродовж кількох годин. Де вона власне поділася? Лінка раптом захвилювалася. Вони вже давно не спілкувалися. Що ж, нічого не вдієш.
А Наталія тим часом прогулювалася. Не сама, з Азором. Власне, це дуже умовно можна було назвати прогулянкою. Після тих поцілунків вона собі місця не знаходила. Їй хотілося більшого. Він постійно до неї писав. Мов зачіпав. Як справи? Коли знову побачимося? На жаль, були вихідні, а у вихідні її мама сиділа вдома. Азор теж Наталію не запрошував до себе. Щось там казав, що в нього є молодша сестра, і що вона хворіє. Ну, так, застуджена дитина вдома… це точно не сприяє романтичним побаченням. Наталія відповіла, що радо пішла б на прогулянку, а тепер трохи жалкувала, бо погода виявилася не надто. Зрештою, а чого сподіватися наприкінці листопада? Було не дуже холодно, але мокро й похмуро. На щастя, дівчина тепло вдяглася. Кілька светрів, колготки під джинси, груба куртка, парасолька. Можна й погуляти, жодних проблем. От тільки це ніяк не можна було назвати прогулянкою, бо обоє сіли на першій-ліпшій лавці й почали цілуватися. Без жодного перепочинку, без кінця, без найменшого бажання йти кудись далі…
— Наталіє, — промовив він. — Боже мій, ходімо кудись, чому нам немає куди піти?
— Перестань. Куди нам іти?
— Послухай, не думай про мене погано. Я знаю, що Лінка точно тобі наговорила…
— Може й так. То тепер ти розкажи.
— Окей, я не завжди поводився порядно. Вона мене страшенно дістала. Розумієш, Лінка не хотіла зі мною співпрацювати, відразу планувала все своє… Але я не поганий…