Блі-і-ін. З неї досить. Немає в неї жодного чоловіка, який би нею зайнявся. Вправи з Лінкою виконувала акушерка, але це було не одне й те саме. Лінка відчувала приниження.
— І як усе було? — запиталася мама, коли Лінка повернулася.
— Жахливо, — лише тут Лінка дозволила собі розплакатися. — Усі дівчата із чоловіками. Тільки я сама.
— Я піду з тобою наступного разу, гаразд? — сказала мама. — Зрештою… мабуть, я буду з тобою під час пологів, хіба ні?
— Мабуть, що так? — відповіла Лінка. — Хто ж іще?
Ні, вона нізащо не хотіла бути самою.
Наталія не знаходила собі місця. Так страшенно за ним сумувала. Того разу вони з Азором розсталися в парку, він без кінця до неї писав, а вона знала, чого прагне. От тільки як усе це влаштувати? А може…
«Може, прогуляємо школу? — написала вона йому. — І завітаєш до мене на каву, та?»
«Завтра?»
«Так, — відповіла Наталія. — Завтра».
Зрештою, мама йшла на роботу. Хата була вільна. А вона хотіла… Зрозуміло, чого саме. І відчувала, що це добре. Що це нарешті має статися. Пішла до «Россманна» й купила презервативи, бо ніколи не знаєш… Вона не збиралася опинитися в Лінчиній ситуації. Оце вже ні, вона подбає, щоб усе було безпечно.
Уранці встала, ніби до школи, помила голову, поголила ноги й бікіні. Надягла коротку сукенку. Чекала.
Коли він прийшов, вони якусь хвилину дивилися одне на одного. Тоді Наталія ретельно зачинила двері. Почали цілуватися. О третій приготували якісь макарони, а тоді вона виштовхала його, мама могла повернутися раніше, таке вже траплялося. Наталія сиділа на ліжку й усміхалася. То от, на що це схоже. На електричний розряд. На торт із безе. На прохолодну купіль у спеку. На підкорення вершини. На втому й перепочинок, втамування спраги й новий екстаз. Тіло поруч із тілом. Тепер вона вже розуміла, що таке кохання. Розсміялася. Раніше, з Марціном… Тоді їй здавалося, що вона закохалася, а вона ж нічогісінько не тямила! Анічого! Те, що вона щойно пережила, ні з чим не можна було порівняти. Саме про це йшлося в коханні. Про це мовилося у фільмах, які Наталія дивилася, у книжках, які читала. Справжня пристрасть. Найкраще, що може бути в житті. За це вона ладна була віддати все, геть усе, що мала.
Лінка написала, що хоче зустрітися. Сказати їй чи ні? Може, не варто? Мабуть, краще не казати.
— У вас вже були пробні іспити? — спитала Лінка від порога. — І як ти написала?
— Не знаю, — відповіла Наталія. — Здається, непогано, але не завжди вдавалося зосередитися.
І це була правда. Вона дійсно не могла зосередитися, бо думала про Азора. Наталія принесла кавник і налила напій у філіжанки, та коли додала молока, то побачила, що воно перетворилося на якісь дивні клапті.
— Блін, молоко зсілося. Піду приготую іншу каву. А ти? Як твої пробні?
— Оскар мені дуже допоміг з математикою. Сподіваюся, що я здам.
— Класний хлопець цей Оскар, правда?
— Ага. Добре, що він є. А ти… ти й досі думаєш про Азора? Тільки не кажи мені, що так. Чорт, ти взагалі якась… непритомна! — сказала Лінка, помітивши, як подруга бере кавник і, замість того, щоб піти на кухню, ставить його на кришку лептопа.
Ні, брехати Наталія не вміла. Це було зрозуміло.
— Дай собі спокій, благаю, — попрохала Лінка. — Він… Блін, ти ж мала посилено вчитися, хіба ні?
— Лінко, пам’ятаєш, як Адріан тебе зрадив у Лондоні? Знаєш, як мені тоді кортіло тобі сказати, щоб ти собі дала з ним спокій? Але ж я цього не зробила. Він тобі підклав свиню, а ти змогла йому пробачити. Закладуся, що якби він і зараз прибіг, підібгавши хвоста, ти б йому знову пробачила.
— Не знаю…
— Певне, що так! А що Азор тобі такого заподіяв? Глузував на твоєму блозі?
— Він покинув Зузу!
— І що ще? Це таке свинство, що ти його ненавидиш так сильно? Як на мене, то ні. Зрештою, побачимо. Я не ставлюся до нього упереджено. Поки що нам добре разом, — вона потягнулася, і Лінка зацікавлено глянула на подругу.
— Хочеш сказати, що…
— Так. Ну, куртка на ваті, не можу ж я закінчити ліцей цнотливицею! Це просто ганьба! Крім того, він мені подобається. До Марціна я ніколи такого не відчувала.
— От побачиш, це все погано скінчиться, — пророкувала Лінка.
— Усе погано скінчиться. Подивися на нас. Невже чиїсь стосунки добре закінчилися? Твої, мої, Касьчині? Аж ніяк. І що, не шукати нічого іншого через це? Аж ніяк! Треба шукати! Зрештою, усе життя погано закінчується, хіба ні?
Вона стояла, випрямившись мов струна, неначе виголошувала програму якоїсь партії. Лінка вибухнула сміхом.