У рожево-золотистій сукні, золотих балетках і каракулевій шубі пані Стасі Лінка нагадувала героїню довоєнного фільму й десь так само почувалася. Навіть мама засміялася й сказала, що вона немовби зійшла зі сторінок романів Гелени Мнішек. Хоч Лінка гадки не мала, хто це. Адам замовив «Убер», щоб їй не довелося в такому вбранні доїжджати автобусом.
Оскар пообіцяв, що чекатиме на неї біля «Атлантика», аби вони йшли разом. Мовляв, так їй буде веселіше. Побачивши Лінку, він широко розплющив очі.
— Оце так, — тільки й видушив. — Ти схожа на принцесу…
— Мабуть, швидше Мумі-маму, переодягнену принцесою, — пожартувала Лінка.
— Неправда. Яка чудова сукня.
— Пані Стася мені її пошила. Як добра фея. Бракує хіба що гарбуза, який перетвориться на карету…
— І щурів, що стануть вродливими лакеями…
— Хіба то не були мишки?
— Можуть бути навіть морські свинки. Але нині з тобою буду лише я… І не приховуватиму: я почуваюся дуже піднесено. Не щодня є можливість побачення із принцесою…
— Навіть, якщо ця принцеса дурепа?.
— Що?
— Як це що? Ти мені сказав, що я дурепа, бо склала математику на тридцять відсотків.
Вона знову пригадала його слова, і їй стало прикро.
— Лінко, ну чого ти. Я пожартував. Мені йшлося про те, що ти здатна на більше. Тридцять відсотків — це для тебе ніщо. Я не хочу, щоб ти на цьому заспокоїлася. І зроблю все, щоб тебе мотивувати. А тепер ходімо, моя ти принцесо.
Лінка засміялася. І відчула себе щасливою. Знову.
Бо, мабуть, найкраще в житті — це те, що навіть невезіння, якась лажа, розчарування чи зрада не може примусити нас почуватися нещасними. Завжди будуть хвилини, коли раптом весь світ променіє. І не лише тому, що, як зараз, падає сніг, укриваючи все, що було лихого, легенькою білою габою забуття.
Та здивувався не лише Оскар! Геть усі, забачивши Лінку, аж очі витріщили від подиву.
— Ну, ти взагалі виглядаєш, мов до вінця йдеш, — зауважила Зуза. — Як гарно!
І відразу почався полонез. І те, що здавалося Лінці жартом, раптом виявилося реальністю, бо дівчина танцювала в першій парі. Пані Суско, явно після розмови з директоркою, сказала, що вони чудові: високі й такі елегантні. Бо й Оскар виглядав гарно, костюм йому дуже личив. Стрункий, мужній, де й подівся товстунчик, яким він був колись. Справжній мужчина. Залунала музика — і горда Лінка в парі з не менш гордим Оскаром вела за собою майбутніх випускників. За ними — Азор з Наталією, вродливою, як завжди, далі Зуза зі своїм новим хлопцем. Пані Юлія дивилася на них, на цей клас, зі сльозами на очах, хоч її нелегко було зворушити. Її вихованці от-от підуть у світ. Вони завжди так швидко йдуть, так несподівано. Можна собі впродовж трьох років думати, що когось із них ти любиш, когось не дуже, що не завжди було легко… А потім так хочеться, щоб вони залишилися. Може, ще хтось і забіжить на початку навчального року, похвалиться, що вже студент. Ото й тільки, їхні дороги розходяться, — і немає на те ради. Пані Юлія раділа, що Лінка так причепурилася і що їй стало мужності танцювати в першій парі. Це добре і для неї, і для школи. Для всіх, кому заважала її вагітність, бо й такі знайдуться. Ті, хто цінує лише все звичне, а якщо хтось збочує із заздалегідь визначеного шляху, то, на їхню думку, має взагалі зійти з дистанції.
Лютий
З мобільного додатка для вагітних
38-40-й тиждень вагітності
Гарбуз, 3,2 кг, 50 см
Зберігай спокій. Це останні тижні, а може, навіть останні години вагітності. У кишківнику маляти з’являється меконій. Перевір, чи всі речі до пологового готові. І думай про хороше: невдовзі твоє дитя народиться на світ!
На всіх форумах Лінка читала, що треба зберігати спокій, та це виявилося нелегко. Бо як? Адже часу мало, залишився місяць! Їй було важко, вона почувалася незграбною. Не могла спати. Живіт справді був величезний. Вагітність. Те, що важить. Вагітна жінка, жінка, що носить вагу. Додаткові п’ятнадцять кілограмів, без жодного перепочинку, ніби гігантський рюкзак спереду. Вага, обважніння. Кара божа. Якщо чесно — це не найкраща вигадка. От, приміром, коти. Коли кішка вагітна, звісно, вона має живіт, але їй це не заважає швидко бігати чи стрибати на паркан. Бо вони це роблять, маючи чотири лапи. А Лінка виглядала дуже химерно. Вона й зараз була худенькою, от тільки спереду цей здоровенний животище. То й не дивно, що його так називають. Тягар, вага. «Ну, ще кажуть „при надії“, — пригадала Лінка. Але якій надії? Усе це невдовзі скінчиться й залишалося сподіватися, що пологи пройдуть добре. Бо надія на дитину… ну, вона ж сидить у животі й ніде не дінеться!