— А охорона не стане на заваді? — Габа намацав на столі сигарети й запальничку і поклав у кишеню.
— Совість — наша охорона, мон шері, — суворо промовив П’єр. — Ідемо скоріше.
— Чому скоріше?
— Щоб не встигнути забажати. Все ж таки пиво то є пиво, а не, скажімо, керосин.
— Ти гадаєш, — уточнив Габа, коли вони вже вийшли в осінній київський простір, — ми таки освятимо «Красиве і Корисне»?
— Про все на світі корисне і красиве не скажу, — зупинився біля дверей Петруньо, — бо ми працю любимо, що у творчість перейшла, але стосовно овочевого та бакалії навіть не сумніваюсь. А там — як піде. Ми з Василем гадаємо, що це тільки початок нашої боротьби з тими, про кого ми не можемо тут говорити.
— Так, бо стрьомно, — кивнув Габа.
— А цього Василя, що до мене в гості приїхав, — додав Петро Петрович, — я знаю з дитинства. Він з мого села, молодець, не нам з тобою рівня. Винахідник, прочанин, патріот. Ви неодмінно станете друзями. От побачиш. Він сказав, удень до своєї знайомої монахині під’їде за благословенням — стара коханка, святе діло, — але потім увечері обов’язково завітає до магазину. Скажу так: якщо Василь вирішив щось освятити, то освятить. Наполеглива вдача в нього. І Бог йому допоможе. Бог не теля, бачить звідтіля. Пішли, вже час.
Неясно наразі, як вивести КБ в ролі центральної постаті цієї повісті, бо ми багато вже говорили про неї, але вона все ще десь там, попереду цього несерйозного та невмілого наративу. І незрозуміло, як нам бути далі. А краще нічого й не розуміти (ми, зрештою, ніякі не Декарти), а просто завітати до Габи в один із вихідних днів, які вже відбулися на момент нашої оповіді або, навпаки, ще тільки мають надійти. З цим київським часом ніколи не знаєш, який саме день живуть люди. Чи той, що вже минув, і тоді ми маємо відчувати себе трішки вільніше. Чи той, що тільки чекає на нас десь попереду безмежного і вічного життя.
Але, менше з тим, Габінський лежить собі на підлозі й дивиться у вікно. Йому снилися сни — дивні, довготривалі, сюжетні, тонкі. Він бачив своє минуле. Це непросте випробування, бо, як і кожне минуле, минуле, що наснилося Габі, потребує негайних відповідей на питання, які воно ставить. У цьому ж разі все ускладняється ще й тим, що минулого, яке бачив Габа, ніколи не було. Чи все ж таки воно мало місце?
Він лежить на підлозі. Вітер і небо. Можливо, навіть плаче, так принаймні може здатися на перший погляд. Це не волога катарсису чи, скажімо, довгого нескінченного болю. Це волога божевілля, бо тільки воно дає вихід тому, чого не було, відтворює те, що ти пам’ятати не можеш. Так що ж стоїть в очах, спрямованих на небо та хмари? Про що думає м’який, кривавий, розхристаний, як триденна троянда, й солений від сліз сорокадев’ятирічний київській заєць Габа Габінський?
Може, про те, що жили собі колись на сході країни дві прекрасні дівчинки. Одну, наприклад, звали Снавдулія, а другу — Сосіпатра. На цю мить Габа вже не пам’ятає, яку з них кохав, та чи кохав узагалі. Чи це дві особи, чи єдина жінка, універсальна, як смерть. Бог його знає. Такі речі пам’ять не дуже зберігає. Бо що саме зберігати, їй не завжди ясно. Розвинуті особистості, що вільно подорожують текстом буття, прекрасно розуміють: пам’яті як місця, де на полицях міститься щось подібне до архівної документації, немає. Наше життя цілком і повністю — всього лише полум’я серця — і цілковито базується на фантазії та перевтіленні. На мові, якщо вже мислити точно. Тому минуле, як ти про нього згадуєш, завжди монтується нашвидкуруч.
От потрібно, наприклад, згадати перший коїтус.
Добре, друже, як скажеш. Із підсобки головного мозку вискакує не вельми тверезий монтажер — братчик Гермес Трисмегіст, — сідає до монтажного пульта і в три мілісекунди монтує твої спогади як вони є.
На екрані обличчя прекрасної замріяної вчительки хімії, її спідниця. Стегна, сідниці, груди. Волосся підсвічується на сонці й перетворюється на жовте полум’я. Вузькі долоні. Рожеві довгі пальці тремтять, зачиняючи лаборантську кімнату, де ви залишаєтеся віч-на-віч із долею, з теплим, хоч і вщент витертим поколіннями школярів килимом на підлозі, з запахами марганцю і йоду, лакмусу і кисню, сухого спирту і потасової селітри, карбонату калію, дезоксирибонуклеїнової і рибонуклеїнової любові тощо.