Та нє, все зрозуміло. Українська влада напрацьовує навички селекції і схематизації натурних спостережень. Кожен пристойний Леонардо да Вінчі мусить оволодіти цією навичкою спрощувати натуру, щоби втиснути її у свою талановиту особистість. Ці методи відомі з давніх часів. Майже з доісторичних. Ще Шиллер зауважив, що естетичне і творче прагнення непомітно будує посеред страшного світу веселе царство гри і безпеки. Воно, так би мовити, звільняє людей від усього, що тисне на них як у фізичному, так і в психологічному розумінні цього слова. От звідсіля й АТО. Узагальнення та схематизація — ось два стовпчики, на яких нас із тобою повісили, брате. І ми з тобою там теліпаємося, метляємося, мотаємося, а іноді навіть хилитаємося там, приблизно як два веселі опудала в кукурудзі. Намальовані обличчя, чорне від дощів та вітрів манаття, замість сердець, з’їдених окупантами, — тополиний кийок. Дражнять страшилу птахи, манять його дороги, тільки куди він піде, убогий та одноногий. Та ще, млять, і російськомовний. Вибачте, шановні, що не в риму.
Окинувши оком приміщення, Габа не побачив людини, що призначила йому зустріч. З іншого боку, словесний портрет, який намалював Петро Петренко, може і не відповідати життєвій правді. Та це ніяка не проблема. Принаймні Габа на своїй сторінці фейсбуку виглядав так само, як і в житті: похмуро й ніяково.
— Забажає знайти — знайде, — сказав він собі, взяв узвару, коньяку і булочку з маком, повісив свою шкуратянку на спинку стільця, ще раз оглянувся. «Ярославна» тихенько погойдувалася на хвилях часу. Люди плинули повз неї. Мимо великих вікон пропливала вулиця, протилежні будинки, зірки, автівки, жіночі посмішки, минуле життя, і навколо всього цього кружляла, як Юпітер навколо Сонця, зона АТО.
— Щоб наша ляля нас не цуралась, — сказав Габа, підніс коньяк, понюхав, відчув солодкуватий аромат справжнього Закарпаття і зробив ковточок. Рідина виявилася настільки приємною, що він не втримався і випив усе, що купив. Подумав і придбав ще порцію густого запашного бурштину.
— А я, здається, вас розшукую, — продзеленчав веселий молодий дзвоник над правим вухом.
Габа вдихнув повітря, яке ще зберігало аромат коньяку, і обережно повернув голову. Невеличка молода жіночка у світло-сірому комбінезоні й зеленому плащі. На вибранця свого надів плащ своєї любові, подумав Габа, встав і вклонився.
— Габінський!
— Оле-Лукойє, — відрекомендувалося дівча і сіло на стілець напроти Габи.
— Що бажаєте? — галантно усміхнувся Габінський. — Кава, узвар, чай зелений-чорний, пляцок, булочка, чоколяд?
— Коньяку мені теж візьміть, будь ласка, — кивнула Оле, — і чорного чаю велике горнятко.
— Добре, ваша воля, — знизав плечима Габа, — а дядько Петрусьо нічого не скаже?
— О, цим не переймайтесь, — засміялася дівчина, — все ж таки мені не двадцять років, маю іноді право на солодке.
Габа замовляв собі й дівчинці коньяк та булочку з маком, чекав, поки наллють окріп у горнятко, і думав про те, що Оле виявилася зовсім не такою, якою він собі її уявляв. Щось Петрусьо переплутав. Після розмови з приятелем Габа чекав на тендітну сором’язливу, хоча й дуже серйозну дівчинку вісімнадцяти років. А тут двадцять, люди добрі, а може, якщо подумати, всі двадцять два чи навіть двадцять три! (двадцять п'ять?) І ніяка вона не сором’язлива. Молода приваблива жіночка. Оченята помірно веселі, фігурка струнка, дотепний комбінезон, плащик дитячого крою, рожева парасоля. І до того ж п’є коньяк. Ну чого, подумав Габа, я її можу навчити, Боже, скажи мені?
— Давайте вип’ємо за знайомство, — запропонувала дівчина. — Вуйко мій мені багато про вас розповідав. Казав, ви людина серйозна, чесна, дуже освічена, україномовна. Відрізняєте банош від зупи і загалом кандидат таких-то наук.
— Справді? — Габа знітився. — Чесно кажучи, ваш дядько перебільшує. Ще банош я туди-сюди, а от із зупою поки що не так гаразд, як би хотілося. Важкувато без навички.
— Але ви ж учений?
— Учений перевчений, — усміхнувся Габа. — Чесно кажучи, я погодився познайомитися з вами виключно тому, що Пеця Петрович за ці кілька місяців (днів? років?), які ми працюємо разом, став для мене майже рідною людиною. А так, то я не дуже тямлю, в якому контексті можуть розвиватися наші майбутні стосунки, якщо їм справді судилося розвиватись.