Всесвіт дивовижний.
Я беру чорний камінець і наміряюся заповнити прогалину, щоб з’єднати свої армії в одну.
Камінь перетворюється на набір для ремонту з мого ранця. Я маневрую за допомогою реактивних струменів і зависаю прямо над розривом. Через діру мені видно зірки, які ніхто на кораблі не бачив багато років. Я дивлюсь і уявляю, що одного дня, біля однієї з них, людська раса, злившись у новий народ, почне з початку і знову процвітатиме.
Я обережно накладаю латку на розрив і вмикаю пальник. Я проводжу ним по краях розриву і відчуваю, як латка плавиться і з’єднується з вуглецевими ланцюжками плівки вітрила. Коли я впораюся з цим, треба буде випарувати і нанести зверху атоми срібла, щоб утворився блискучий захисний шар.
– Виходить, – кажу я в мікрофон. Мені відповідають приглушені радісні вигуки на фоні.
– Ти герой, – каже Мінді.
Я уявляю себе гігантським японським роботом з манґи й посміхаюсь.
Пальник плює полум’ям і вимикається.
– Дивись уважно, – каже тато. – Ти хочеш походити так, щоб закрити ту діру. Але чи справді це тобі потрібно?
Я трушу бак із паливом, що під’єднаний до пальника. Нічого. Цим баком я тоді вдарив об підпірку вітрила. Певно, від удару утворився витік, і тепер палива недостатньо, щоб закінчити роботу. Латка легко майорить у просторі, прикріплена до вітрила тільки наполовину.
– Повертайся, – каже доктор Гамільтон. – Ми поповнимо твій запас і спробуємо ще раз.
Я виснажений. Як би я не старався, я не зможу повернутися сюди достатньо швидко. А хто знає, наскільки за цей час збільшиться розрив? Доктор Гамільтон розуміє це не гірше за мене. Він просто хоче, щоб я повернувся до теплого затишку корабля.
У мене ще є паливо в баках, призначених для дороги назад.
Обличчя батька виражає очікування.
– Я розумію, – повільно кажу я. – Якщо я поставлю наступний камінь у цю прогалину, то не зможу повернутися до тієї маленької групи на північному сході. Ти їх захопиш.
– Один камінець не можна поставити в обидва місця. Доведеться вибирати, сину.
– Скажи, що мені робити.
Я дивлюсь на батькове обличчя, чекаючи відповіді.
– Озирнись, – каже він. І я бачу маму, пані Маеда, Прем’єр-міністра, наших сусідів з Куруме, усіх людей, що чекали з нами в Кагосімі, на Кюсю, на всіх Чотирьох островах, по всій Землі й на «Надії». Вони дивляться на мене, сподіваючись, що я зроблю щось.
Тихий татів голос мовив:
Миготять зорі
Усі ми тут лиш гості
Усмішка й ім’я
– Я маю рішення, – кажу я докторові Гамільтону по радіо.
– Я знала, що ти щось придумаєш, – каже Мінді з гордістю і задоволенням.
Доктор Гамільтон якусь хвильку мовчить. Він знає, що я замислив. А тоді:
– Дякую тобі, Хірото.
Я від’єдную пальник від порожнього баку і прикріпляю до іншого. Вмикаю – полум’я яскраве, чисте, як лезо з чистого світла. Я шикую перед собою атоми й фотони, утворюючи з них павутиння зі світла і сили.
Зорі по той бік сховались. Поверхня вітрила знову бездоганно дзеркальна.
– Виправте курс, – кажу я в мікрофон. – Все готово.
– Прийнято, – каже доктор Гамільтон. Його голос – це голос людини, яка з усіх сил намагається приховати свій смуток.
– Спочатку повернись, – каже Мінді. – Якщо ми зараз виправимо курс, тобі не буде за що чіплятись.
– Усе в порядку, крихітко. Я не повернусь. У мене не вистачить палива.
– Ми прийдемо по тебе!
– Ви не зможете знайти дорогу серед згинів так швидко – м’яко кажу я їй. – Ніхто не знає цей візерунок, як я. Поки ви дістанетеся сюди, у мене закінчиться повітря.
Я чекаю, поки вона заспокоїться.
– Давай не будемо про сумне. Я люблю тебе.
Тоді я вимикаю радіо і відштовхуюсь у космос, щоб вони не спорядили непотрібну рятувальну місію. І я падаю й поволі віддаляюся від куполу вітрила.
Я бачу, як вітрило зменшується, являючи усі зорі в їх неосяжній пишноті. Бліде Сонце не сходить і не заходить, воно тепер лиш одна з багатьох зірок. Я пливу серед них, наодинці і, водночас, разом із ними.
Язик кошеняти лоскоче мені серце.
Я кладу наступний камінець у прогалину.
Тато ходить так, як і я думав, і моїх камінців з північно-східного кута вже немає, вони пливуть серед зірок.
Але головну групу врятовано. У майбутньому вони, можливо, навіть процвітатимуть.