– Може, у го таки є герої, – каже голос Боббі.
Мінді назвала мене героєм. Але я просто був у потрібному місці в потрібний час. Доктор Гамільтон також герой, бо він спроектував «Надію». Мінді також героїня, бо не дала мені заснути. Моя мати також героїня, бо змогла відпустити мене, щоб я вижив. Батько також герой, бо він навчив мене, як правильно вчинити.
Місце, яке ми займаємо у павутинні життів інших людей, робить нас тими, ким ми є.
Я відвертаю погляд від дошки для го, коли камінці зливаються з більшим візерунком мінливого життя і пульсуючого дихання.
– Один камінець – не герой. Героїчні усі камені разом.
– Чудовий день для прогулянки, чи не так? – каже тато.
І ми разом ідемо вулицею, щоб запам’ятати кожну стеблинку, кожну краплю роси, кожен пригаслий промінь західного сонця. Вони безмежно прекрасні.