Але чомусь від честі бути в одній команді з Вами, кучмістами та олігархами відмовився і Володимир Євгенович Панченко (№ 141), народний депутат України історичного 1-го скликання, письменник, доктор філологічних наук, діючий професор Києво-Могилянської академії. А навіщо Вам, шановні, дійсні науковці? Вам головне, аби були олігархи, хоча й малограмотні, - подивіться краще на складений Вами список: там у кількох Ваших фаворитів із першої сотні зазначено, що освіта у них «незакінчена вища» або «базова вища».
Недаремно ж Степан Хмара заявив, що вийшов із складу ВО «Батьківщина», бо це не партія, а напівприватна і напівмафіозна структура, у якій українських патріотів хоч помалу, але послідовно витісняють на задвірки і лише прикриваються їхніми іменами. С.Хмара не хотів грати роль фігового листка у Ваших руках, шановні.
Як відомо, основою і кістяком Блоку Юлії Тимошенко є партія «Батьківщина». Так от, крім діючих народних депутатів України з фракції БЮТ і безпартійних бізнесменів, до першої сотні виборчого списку входять лише сім керівників обласних організацій ВО «Батьківщина» і один з УСДП - другого учасника коаліції. Це теж є незаперечним доказом того, що далеко не партійний підхід був ключовим у формуванні Вами, шановні Юліє Володимирівно й Олександре Валентиновичу, виборчого списку. Але цього не скажеш про другу, а особливо про третю і четверту сотні партійного списку - прізвища безпартійних кандидатів там вкрай рідкісні.
Теперішній список БЮТ є наслідком тривалої кадрової політики його керівництва, породженої протистоянням із Президентом, причини якого мені не досить ясні дотепер. Але в його основі, безумовно, лежить незбагненна жадоба влади.
Більшість колишніх кучмістів, тобто тих, хто входив до складу парламентської більшості та в роки режиму Кучми протистояв українській опозиції, стали масово перебігати у фракцію БЮТ ще у березні - червні 2005 року, тоді її поповнило аж 22 народних депутати України, тобто значно більше, ніж було у її складі до переходів (18). У цей же час фракції «Наша Україна», Української Народної Партії, Народного Руху України не приймали у свої ряди жодного кучміста. Чому такі протилежні підходи у таборі помаранчевих? Пояснення наступні. Перше: для кучмістів українські національні інтереси ніколи не були визначальними, тому вони шукали собі близьких по духу попутників. У таких випадках наші брати-росіяни кажуть: «Рыбак рыбака видит издалека». Друге: збільшення фракції БЮТ було ні чим іншим, як спробою надути власну значущість і показати президенту свою силу. Поштовхом для нарощення м’язів якраз стали перші незадоволення, висловлені президентом на адресу прем’єра. На мою думку, спішне збільшення Ю.Тимошенко чисельності фракції свого імені мало на меті підготуватись до протистояння та «війни» з президентом. Тому у фракцію БЮТ брали всіх без розбору - навіть палкого прихильника Союзу Миколу Гапочку. Після літніх канікул вербування рекрутів у БЮТ тривало - з вересня до грудня 2005 року туди подали заяви ще 10 депутатів. Загальна кількість перебіжчиків сягнула 32 особи, всім їм шановна Юлія Володимирівна великодушно дала шанс на виправлення, а більшість з них включила у виборчий список БЮТ. Проходять там курс виправлення навіть ті, хто ще не вступив ні у фракцію імені Тимошенко, ні у партію, яку вона очолює. Ось така, з дозволу сказати, політика. Але чи є вона чесною, чистою і моральною? Ось де питаннячко.
Особисто в мене на такі суттєві речі є зовсім інша думка. Я вважаю: політик, що проводив певну політичну лінію, яка виявилась хибною, є ні чим іншим, як політичним банкрутом. Не лише хибність, а й глибоку шкідливість для держави і народу політичної лінії Кучми та його режиму публічно засвідчило життя - про це відомо всьому світу. Люди, які проводили у життя цю хибну і шкідливу політику режиму Кучми, є не просто якимись безневинними кучмістами, а цілком реальними політичними банкрутами. І ось ці політичні банкрути масово побігли під прапори Юлії Тимошенко і знову прагнуть бути проводирями українського народу та елітою української нації. Хіба це не глум над здоровим глуздом? Невже у своїй злобі до В.Ющенка можна так далеко зайти?