Підбором і розміщенням у виборчому списку БЮТ кандидатів у народні депутати займалися в основному Ю.Тимошенко, О.Турчинов і М.Бродський. Тобто цей процес відбувався келійно. Чому? Чи не тому, що при меншій кількості легше йдуть торги? І хто б що не говорив - цей процес не має нічого спільного з високою і чесною політикою. Це незаперечний факт. У зв’язку з чим хочу навести слова Миколи Томенка, які хоч і сказані з іншого приводу, але цілком підпадають під дану ситуацію та чудово її ілюструють: «Я переконаний, - стверджує третій номер списку БЮТ, - що підписувати домовленість про те, що кілька людей… повинні визначати, хто має право бути у спільному списку, а хто не має, - це своєрідна політична цензура і політична корупція». [20] Із духом цих слів я цілком солідарний.
Спосіб формування списку БЮТ свідчить, що Ю.Тимошенко аж ніяк не бажає, аби у фракцію власного імені потрапили самостійні політики, які б мали власну думку і могли її відстоювати. Їй абсолютно зайві знакові особи, такі як Анатолій Матвієнко чи Степан Хмара, їй не потрібні люди, здатні на Вчинок, їй конче бажані лише слухняні виконавці - парламентські штики, і не більше. Саме тому вона формує майбутню фракцію з теперішнього парламентського болота, тобто людей, які ніколи не були обтяжені принциповістю, чесністю і моральністю.
Але у випадку їх обрання народними депутатами України по списку БЮТ саме вони разом із Ю.Тимошенко та О.Турчиновим і визначатимуть позицію фракції та й партії «Батьківщина» з найважливіших питань державного життя. А українські патріоти як Левко Лук’яненко, Володимир Яворівський та деякі інші гратимуть у цьому процесі роль фігового листка і не більше. Адже відома істина говорить: «Хто платить - той і замовляє музику». Невже хтось може подумати, що під мелодію кобзи Л.Лук’яненка танцюватиме О.Фельдман? Скоріше під його гармошку заспіває В.Яворівський. До речі, він це уже почав успішно робити, безпідставно звинувачуючи з екранів телевізорів уряд В.Ющенка у ніби-то зраді національних інтересів щодо в цілому благополучному для України розв’язанні газової проблеми. Але до такої думки В.Яворівський прийшов не сам - він лиш незграбно повторив сказане до цього Ю.Тимошенко і О.Турчиновим.
Що стосується розуміння фракцією БЮТ українського патріотизму наведу такий приклад. У вересні 2005 року Верховна Рада України розглядала питання про включення до порядку денного проекту Закону України про визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні. Із 41-го депутата фракції БЮТ «за» проголосувало лише 7! Бютівці не те, що визнавати УПА воюючою стороною, а й слухати це питання не хотіли. І Верховна Рада це важливе для української історії питання навіть не розглядала - голосів забракло. Ось Вам і патріоти.
Сам вкрай різношерстний список БЮТ є незаперечним доказом того, що він складався далеко не на ідеологічних засадах. Це не є команда ідейних однодумців, а банальна шеренга часто-густо випадкових осіб, кожна з яких переслідує винятково власні інтереси. Аби об’єднати всіх їх у єдину парламентську фракцію, якраз і потрібна вимога Закону щодо імперативності депутатського мандату, який не допускає переходів із фракції у фракцію. Тепер стало зрозуміло чому цю явно недемократичну та антинародну по суті норму, яку розкритикувала Рада Європи, так самовіддано відстоювала фракція Юлії Тимошенко. Тут потрібно чесно сказати людям - без такої норми Закону теперішня фракція БЮТ не втримається купи навіть впродовж двох тижнів, особливо, якщо Юлія Тимошенко не буде наділена владними повноваженнями в державі.
Що стосується широкорозрекламованих заяв БЮТ, що кандидати в народні депутати України від цього блоку підписали документи про відмову від депутатської недоторканості та квартир, то головною їх метою є убога передвиборча риторика і не більше.
По-перше, щоби кандидат не писав про відмову від депутатської недоторканості, поки вона записана у Конституції і законах, то правоохоронці можуть керуватися лише нормами права, а не явно пропагандистськими передвиборчими папірцями. По-друге, відмовитися від квартири у столиці можуть собі дозволити хіба-що олігархи та круті бізнесмени, яких у списку БЮТ предостатньо, а ось де мають у такому випадку проживати зі сім’ями впродовж п’яти років рядові партійці? Одномісний номер у готелі «Київ» та «Україна» коштує на добу від 300 до 600 гривень, двокімнатний - 1000-1500; порахуйте, у скільки це обійдеться Верховній Раді за рік і за п’ять років? Тому господарському управлінню парламенту легше купити для депутата квартиру, ніж сплачувати за готель. Але коли бютівці відмовляються від такого варіанту, то на що вони розраховують? Чи не вирішать цю проблему таким чином, що за кошти олігархів і бізнесменів квартири куплять для рядових партійців? Але у такому випадку перед нами стане очевидною так звана навколопартійна корупція, яка перетворить депутатів на парламентських статистів абсолютно залежних від керманичів. Чи не стане така практика початком формування в українському парламенті чисто олігархічної фракції прикритої ніби-то партійною машкарою?