Так, мені приємно, що в усій Україні мене шанують та визнають саме за мої книги. Я отримав кілька тисяч відгуків на них - всі вони були позитивні, і лише кілька - з Радехівського району, що на Львівщині, та з Хмельниччини - засуджували мене за «Свистуна». Пригадую один досить кумедний випадок: якийсь ветеран із Харківщини, похваливши мої книги, в кінці написав: «Вы - не руховец и не член «Батькивщыны», Вы - настоящий коммунист». Цей лист надійшов на адресу Бродівського видавництва «Просвіта», і мої друзі ще довго кепкували з цього приводу наді мною.
Читачі писали, що мої книги не лише несли слово правди, а й пробуджували у них сміливість та підіймали їх з колін. Однак мої книги мені ж і немало коштували: проти мене Генеральна прокуратура України двічі порушували кримінальні справи: у 2000-му і 2002 роках - за фактами публікації моїх книг «Оксамитове шахрайство у Верховній Раді» і «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука»; хтось влаштував за мною стеження; було порушено і дві цивільні справи, які забрали у мене майже чотири роки життя. Я не маю сумніву, що лише бандитський режим міг влаштувати два підпали протягом одного 2004 року: у лютому - мого гаража, де зберігалися книги, а в травні - друкарні Бродівського видавництва «Просвіта», яка їх друкувала. Ці кримінальні дії були неприхованими актами залякування.
Але особливо зворушливим для мене був епізод, який мав місце 23 чи 24 листопада 2004 року на майдані Незалежності у Києві. Тоді Микола Томенко, надаючи мені мікрофон на сцені Майдану, зазначив, що слово надається людині, яка ніколи не ставала на коліна перед режимом Кучми, автору відомих політичних бестселерів «Свистун», «Нарцис», «Час підлої влади». Трьохсоттисячний Майдан зааплодував, а потім нараз почав скандувати: «Мо-ло-дець!»
Звичайно, що Помаранчева революція була вінцем зусиль із усунення зловісного режиму Л.Кучми, до повалення якого я теж доклав певних зусиль. Але я готувався і до гіршого. У разі перемоги Януковича моя сім’я була готова виїхати з України і просити політичного притулку в одній із країн Заходу. Думаю, що його б мені надали. На превелике щастя, і не лише моє, українці повстали, повалили явно кримінальну владу і обрали своїм, справді народним президентом, Віктора Ющенка.
IV. Судові процеси
Безумовно, що найбільш резонансними моїми книгами стали «Свистун» і «Нарцис». Це видання, за які я зазнав різноманітних нападок, цькувань та неприхованих політичних переслідувань, особливо за «Нарцис». До написання «Нарцису» спонукав мене сам В.Медвечук. Це була відповідь на його нахабно-цинічні переслідування мене за інше видання - «Оксамитове шахрайство у Верховній Раді України» та ініціювання особисто ним кримінальної й цивільної справ проти мене. Але Ви, шановні Юліє Володимирівно й Олександре Валентиновичу, теж були дуже зацікавлені у цьому виданні і обоє стали першими читачами машинопису книги. Я добре пам’ятаю нашу з Вами, шановна Юліє Володимирівно, розмову восени 2001 року після прочитання «Нарцису». Ви були у захопленні від прочитаного, але тут же попередили мене, що я навіть не уявляю, чим ризикую, і, аби уникнути небезпеки, запропонували випустити книгу не під моїм прізвищем, а під псевдонімом. На це я відповів, що не звик ховатися за чужі спини, - це перше. Друге - псевдонім все одно буде розкрито. І третє - випущена анонімна книга зразу ж буде оголошена брехливою провокацією і не сприйметься позитивно суспільством та не матиме належного ефекту. Тоді ж було прийнято рішення - видавати книгу під іменем автора. Ви повинні пам’ятати, шановна Юліє Володимирівно, свої слова про те, що коли зі мною, не дай Боже, щось трапиться, то Ви допоможете моїй сім’ї.
Мені дуже прикро про це говорити, але правда є правда, - Ви, шановні Юліє Володимирівно й Олександре Валентиновичу, у довготривалих судових процесах фактично кинули мене напризволяще, бо відмовили в оплаті послуг адвокатської фірми «Професіонал», яка впродовж майже трьох років захищала і, на мій подив, ще захищає мої інтереси в судах. Оплату юридичних послуг частково здійснила не «Батьківщина», а цілком сторонні особи, яким стало відомо про моє скрутне становище. За це я їм щиро вдячний. Вдячний і Вам за посильну підтримку та оплату послуг відомого адвоката, Заслуженого юриста України Семена Олександровича Островського, який супроводжував кримінальну частину справи у судовому процесі Медведчук-Чобіт і, треба сказати, досить успішно. Однак основну роботу виконували юристи із фірми «Професіонал». До речі, її керівник Микола Полудьонний із самого початку висловив сумнів у тому, що «Батьківщина» буде оплачувати юридичний супровід справи за позовом В.Медведчука, а підставою так говорити були неоплати вже давно наданих Вам послуг. Про це я повідомив Вас, шановний Олександре Валентиновичу. Прикро констатувати, але мушу: мої добровільні добродії оплатили фірмі «Професіонал» лише за перший рік її роботи зі мною. Практично юристи цієї поважної у Києві організації працювали в напівблагодійному режимі, а її шеф Микола Миколайович Полудьонний, добре розуміючи складність і важливість цієї справи, якось мені сказав: «Дмитре Васильовичу, не хвилюйтеся, знайдете можливість - оплатите, але знайте, що у цій справі ми Вас не залишимо і будемо супроводжувати до кінця - аж до Верховного суду України і, якщо буде потрібно, то й до Європейського суду у Страсбурзі, і ми обов’язково виграємо справу, бо за нами правда».