Выбрать главу

— А от ваш предок шанував стрій мандрівного рицаря, хай навіть мусив замість шолома носити цирульницький тазок. Ви ж мандрівний монсеньйор і повинні ходити у лілових шкарпетках.

— Кажуть, мій предок був божевільний. Те саме скажуть і про мене. І з ганьбою завернуть додому. Мабуть, я таки справді несповна розуму, коли мене задля сміху зробили монсеньйором і тепер я мушу кидати Тобосо на отого молодого священика.

— Пекар про нього поганої думки, я сам чув, як він довірчо говорив про це з отим реакціонером ресторатором.

Отець Кіхот рішуче наполіг, що машину поведе сам.

— Росінант має свої вибрики, які знаю тільки я.

— Ви ж повертаєте не на ту дорогу.

— Мені треба заїхати додому. Я дещо забув.

Отець Кіхот залишив мера в машині. Він знав, що молодий священик тепер у церкві. А йому хотілось востаннє побути самому в будинку, де прожив більш як тридцять років. До того ж він справді забув узяти книжку отця Герберта Йоне з теології моралі. Святий Хуан де ла Крус уже лежав у багажнику разом зі святою Терезою і святим Франціском Сальським. А отець Кіхот пообіцяв отцеві Еррері, хай і не дуже охоче, зрівноважити ці старі книжки сучаснішою теологічною працею, до якої не заглядав відтоді, як був студентом. Отець Еррера слушно зауважив: «Чуття має грунтуватися на здоровій основі переконання». І якщо мер почне в розмові цитувати Маркса, отець Герберт Йоне може стати в пригоді для відповіді. У кожному разі, книжка була невелика й легко вміщувалась у кишені. Отець Кіхот на кілька хвилин усівся в своє улюблене крісло. За багато років на сидінні витовклася заглибина, що відповідала формі його тіла й була так само звична отцю Кіхотові, як його предкові — всі вигини власного сідла. З кухні долинув брязкіт посуду й Тересине сердите бурчання, що було для нього незмінною музикою в самотні ранкові години. «Мені бракуватиме навіть її сварливої вдачі», — подумав отець Кіхот. Надворі мер нетерпляче посигналив.

— Даруйте, що змусив вас чекати, — сказав отець Кіхот, вмикаючи швидкість, і Росінант тяжко зітхнув у відповідь.

Дорогою вони майже не розмовляли. Здавалося, обох гнітила незвичайність їхньої авантюри. Лише раз мер обізвався й висловив уголос свою думку.

— Певно, нас єднає щось спільне, отче, а то чого б ви поїхали зі мною?

— Може, взаємна приязнь?

— А цього досить?

— Поживемо — побачимо.

Ще добра година минула в мовчанці. Потім мер обізвався знову:

— Що вас смутить, друже?

— Ми щойно виїхали за межі Ламанчі, і тепер не можна бути певним ні в чому.

— Навіть у вашій вірі?

На це запитання отець Кіхот не завдав собі клопоту відповісти.

Розділ третій

Як було дано наочне тлумачення Святій Трійці

Відстань від Тобосо до Мадріда не така-то й велика, проте непевний хід Росінанта й довжелезна вервечка ваговозів попереду спричинилися до того, що вечір застав отця Кіхота й мера ще в дорозі.

— Страшенно хочеться їсти й пити, — поскаржився мер.

— Та й Росінант геть видихавсь, — докинув отець Кіхот.

— Якби ж то нам трапився заїзд! Хоч на цій великій дорозі пристойного вина годі й сподіватися.

— Ми ж маємо з собою задосить добрячого ламанчського.

— А попоїсти? Мені доконче треба підхарчитися.

— Тереса таки запхала на заднє сидіння якийсь пакунок. Сказала — про всяк випадок. Боюся, вона так само не вірить у бідолаху Росінанта, як і наш автомеханік.

— Оце ж і є саме той випадок.

Отець Кіхот розгорнув пакунок.

— Хвалити Бога, — сказав він, — ми маємо велику голову ламанчського сиру, кілька копчених ковбасок і навіть дві склянки та два ножі.

— Не знаю, чи хвалити Бога, а от Тересу таки варто похвалити.

— Та це ж, мабуть, те саме, Санчо. Всі наші добрі діла — то діяння Господні, а всі лихі — діяння диявола.

— В такому разі ви повинні простити нашого бідолашного Сталіна, — сказав мер, — бо за нього має відповідати тільки диявол.

Вони їхали дуже повільно, шукаючи при дорозі дерева, яке дало б їм сякий-такий затінок, бо надвечірнє сонце кидало на землю такі вузькі тіні, що двом чоловікам ніяк у них не втиснутись. Нарешті знайшли жаданий затінок під напіврозваленою стіною якоїсь будівлі у дворі покинутої ферми. Хтось надряпав на викрашеному камені червоний серп і молот.

— Я волів би трапезувати під знаком хреста, — сказав отець Кіхот.

— Чи вам не однаково? Ні хрест, ні молот на смак сиру не вплинуть. До того ж чи така вже велика між ними різниця? І той, і той — знаки протесту проти несправедливості.