— Це тимчасові труднощі, отче. Ми ще не вміємо керувати кліматом.
— А от Господь Бог уміє.
— Ви справді цьому вірите?
— Так.
— Ох, отче, надуживаєте ви небезпечним наркотиком, не менш небезпечним, ніж рицарські романи старого Дон Кіхота.
— Яким наркотиком?
— Опіумом.
— A-а, зрозуміло… Ви маєте на увазі відомі слова вашого пророка Маркса: «Релігія — це опіум народу». Але ви вириваєте їх із контексту, Санчо. Так само як наші єретики перекручували слова Господа нашого.
— Я вас не зовсім розумію, монсеньйоре.
— Коли я навчався у Мадріді, мені порадили прочитати ваше «святе письмо». Треба ж знати свого ворога. Ви не пригадуєте, як Маркс захищає чернечі ордени в Англії і засуджує Генріха Восьмого?
— Певно, що ні.
— Вам слід знову погортати «Капітал». А от про опіум там і мови немає.
— Але однаково це його слова… от тільки не пригадаю зараз, де написані.
— Атож, але це писано в дев’ятнадцятому столітті, Санчо. А тоді опіум не вважали за шкідливе зілля — лауданум застосовували як заспокійливе, ото й тільки. Заспокійливий засіб для багатих, бідні не мали змоги придбати його. І Марксові слова мали означати лише те, що релігія — приступне біднякам заспокійливе, і нічого більше. Це для них краще, ніж ходити до шинку. І навіть ніж пити отаке вино. Людина не може жити без якоїсь розради.
— Тоді, може, роздушимо ще пляшечку?
— Скажімо, півпляшечки, якщо хочемо доїхати цілі до Мадріда. Надмір опіуму може зашкодити.
— Ми ще зробимо з вас марксиста, монсеньйоре.
— Я запхав у ящики кілька півлітрових пляшок, щоб заповнити кутки.
Мер пішов до машини й повернувся з півлітровкою вина.
— Я ніколи не заперечував, що Маркс був добра людина, — сказав отець Кіхот. — Він хотів допомогти бідакам, і це, напевне, спасло його душу по смерті.
— Вашу склянку, монсеньйоре.
— Я ж просив не називати мене монсеньйором.
— Тоді чом би вам не називати мене товаришем? Мені це приємніше, ніж Санчо.
— У недавній історії, Санчо, надто багато товаришів загинуло від рук товаришів. Я не проти того, щоб називати вас другом. Друзі не такі схильні вбивати один одного.
— А чи не буде «друг» невеличкою надмірністю між католицьким священиком і марксистом?
— Ви ж самі кілька годин тому казали, що нас начебто щось єднає.
— Мабуть, нас єднає любов до цього ламанчського, друже.
Темрява навколо чорнішала, а вони все сиділи, почуваючи себе дедалі затишніше й добродушно кепкуючи один з одного. Коли по шосе проїжджав ваговоз, світло його фар на мить зблискувало на двох порожніх великих пляшках та півлітрівці з рештками вина.
— Що мене дивує, друже, то це ваша віра в геть нісенітні речі. Ось, приміром, у Святу Трійцю. Легше збагнути вищу математику. Ви можете розтлумачити мені суть Трійці? У Саламанці на це не спромоглися.
— Можу спробувати.
— Ану.
— Ви бачите ці пляшки?
— Ну звісно.
— Дві пляшки однакові розміром. У них було вино тієї самої субстанції, з того самого врожаю. Ось вам Бог-Отець і Бог-Син, а в оцій меншій пляшці — Святий Дух. Та сама субстанція. З того самого врожаю. Вони неподільні. Хто скуштує одного, той скуштує всіх трьох.
— Я ніколи, навіть у Саламанці, не міг уторопати, навіщо потрібен Святий Дух. Він завжди здавався мені трохи зайвим.
— Але ж ми не вдовольнилися двома пляшками, чи не так? А ця півлітрівка додала нам ще по краплині життєвої снаги, якої ми обидва потребували. Без неї нам не було б так хороше. Може, й забракло б пороху продовжити нашу подорож. Навіть наша дружба могла б урватися без Святого Духа.
— Ви дуже винахідливі, друже. Тепер я принаймні починаю розуміти, як ви уявляєте собі Трійцю. Але вірити цьому не вірю, майте на увазі. І ніколи не повірю.
Отець Кіхот сидів мовчки й дивився на пляшки. Коли мер черкнув сірником, щоб запалити сигарету, він побачив понурену голову свого супутника. Здавалося, його покинув отой Святий Дух, якого він так високо ставив.
— Що з вами, отче? — спитав мер.
— Хай простить мені Бог, — озвавсь отець Кіхот, — бо я согрішив.
— Та то ж був просто жарт, отче. Я певен, що ваш Бог розуміє жарти.
— Я припустився єресі, — сказав отець Кіхот. — Я думаю… мабуть… я не гідний бути священиком.
— Що ж ви такого скоїли?
— Я дав хибне тлумачення. Святий Дух в усьому рівний Богові-Отцю й Богові-сину, а я представив його меншою пляшкою.
— Це серйозна провина, отче?
— Гідна анафеми. Таке було беззастережно засуджене на святому соборі… забув, на якому саме. На одному з найперших. Здається, на Нікейському.