— Оці — нейлонові, — сказав він. — Ці — з чистого шовку. А оці — бавовняні. Певна річ, з найкращої острівної бавовни.
— Я звичайно ношу вовняні, — мовив отець Кіхот.
— Ну звісно, ми маємо і вовняні, але наші покупці здебільшого віддають перевагу нейлоновим чи шовковим. Тут ідеться про барву: шовк і нейлон мають яскравіший ліловий колір. А вовна його приглушує.
— Мені йдеться про те, щоб було тепло, — сказав отець Кіхот.
— А я згоден з цим добродієм, монсеньйоре, — квапливо втрутився мер. — Нам потрібна така барва, щоб упадала в око здалеку.
Продавець здивовано глипнув на нього.
— Здалеку? — перепитав він. — Я не зовсім…
— Нам не треба, щоб ліловий колір мав буденний вигляд. Ми хочемо щонайсправжнішої церковної барви.
— Ніхто ще не мав претензій до наших барв… Навіть на вовні, — не дуже впевнено додав продавець.
— Для нашої потреби, — сказав мер, кинувши застережливий суворий погляд на отця Кіхота, — найкраще підійде нейлон. Він аж наче світиться… — А тоді додав: — А ще нам, звісно, буде потрібен… як він зветься, отой нагрудник, що його носять монсеньйори?
— Певно, ви маєте на увазі pechera. Гадаю, він також має бути нейлоновим, щоб пасував до шкарпеток.
— На шкарпетки я погодився, — обізвавсь отець Кіхот, — але носити ліловий pechera категорично відмовляюся.
— Тільки в разі нагальної потреби, монсеньйоре, — заперечив мер.
Продавець дивився на них з дедалі більшою підозрою.
— Не розумію, яка нагальна потреба…
— Я ж вам пояснював — нинішній стан доріг і таке інше…
Поки продавець старанно загортав пакет і скріплював його липкою стрічкою такого ж церковно-лілового кольору, як і шкарпетки та нагрудник, мер, котрому цей чоловік видимо не сподобався, завів з ним дражливу розмову.
— Я бачу, — сказав він, — ви добре постачаєте церкву всім, що потрібне їй для прикрашання.
— Якщо ви маєте на увазі вбрання, то так.
— Ну, а головні убори — всякі там шапочки тощо?
— Певна річ.
— І кардинальські тіари? Звісно, монсеньйор ще не досяг такого сану… Отож я питаю просто з цікавості. А загалом, готуватися треба наперед…
— Кардинали одержують тіари тільки з рук його святості.
Росінант знову був не в гуморі й рушив з місця не одразу.
— Боюся, я перебрав міру, — сказав мер, — і накликав на нас підозру.
— Про що це ви?
— Той продавець вийшов з нами до дверей. Мабуть, записав номер нашої машини.
— Не хочу нікого гудити, — сказав отець Кіхот, — але схоже на те, що він з “Opus Dei”.
— Можливо, це й крамниця їхня.
— Я, звісно, не заперечую, що ті люди роблять чимало добра, так, як вони його розуміють. Так само, як і покійний генералісимус.
— А я ладен повірити в пекло, аби тільки запроторити туди це «Боже діло» разом із генералісимусом.
— Я молюся за нього, — сказав отець Кіхот і міцніше стис кермо Росінанта.
— Ваші молитви не врятують його від пекла, якщо воно справді є.
— Пекло таки є, але досить молитви одного праведника, щоб урятувати від нього будь-кого з нас. Як ото в Содомі й Гоморрі, — додав отець Кіхот, хоча й не мав певності, що його арифметика слушна.
Вечір був дуже паркий. Мер запропонував повечеряти в «Понтії Пілаті», але отець Кіхот рішуче відмовився.
— Понтій Пілат був лихий чоловік, — сказав він. — Його мало не канонізували за те, що він став осторонь, одначе, коли йдеться про вибір між добром і злом, не можна стояти осторонь.
— Він не стояв осторонь, — заперечив мер. — Він ні до кого не пристав, як Фідель Кастро, але нахил мав правильний.
— Що означає «правильний нахил»?
— До Римської імперії.
— Ви, комуніст, — і прихильник Римської імперії?
— Маркс навчає нас, що революційний пролетаріат має змогу проявити себе тільки після того, як країна помине стадію капіталізму. А Римська імперія розвивалася в напрямі капіталістичного суспільства. Що ж до іудеїв, то їхня релігія позбавляла їх змоги стати на шлях розвитку промисловості, отож…
Потім мер запропонував підживитись у «Притулку святої Терези».
— Не знаю, яка там кухня, але цю святу дуже шанував ваш любий генералісимус.
Отець Кіхот не вбачав сенсу в тому, щоб пов’язувати харчування з релігією, і навіть розсердився, коли далі мер запропонував податись до «Святої Антонії Флорідської», хоч про таку святу отець Кіхот зроду не чув. І він запідозрив, що мер просто збиткується з нього. Кінець кінцем вони досить кепсько повечеряли просто неба в «Брамі», де свіже повітря якоюсь мірою компенсувало вади меню.