Одну пляшку вина вони спорожнили, чекаючи, поки подадуть вечерю, а другу — за їдою, та коли мер хотів був замовити ще одну, щоб «дотягти до Святої Трійці», отець Кіхот відмовився. Сказав, що стомився, що сієста[12] не пішла йому на користь, — та все то були пусті зачіпки, а насправді його й досі гнітило оте денне сновидіння. Страшенно хотілося розповісти про це, але Санчо ніколи б не зрозумів того розпачу, в який укинуло отця Кіхота те привиддя. От якби він був тепер удома… А втім, що від цього змінилося б? Тереса сказала б: «Та то ж тільки сон, отче», — а отець Еррера… Дивна річ, але розмовляти з отцем Еррерою на будь-які релігійні теми просто не випадало, дарма що обидва начебто сповідували ту саму віру. Отець Еррера стояв за нові форми церковної відправи, і одного разу наприкінці спільної вечері, за якою обидва майже весь час мовчали, отець Кіхот мав необачність признатися, що, звикши закінчувати месу словами з Євангелія від Іоана, він і тепер, коли ті слова вилучено з літургії, проказує їх бодай подумки.
— Звучать вони поетично, — зауважив отець Еррера з несхвальною ноткою в голосі.
— Вам не до вподоби Євангеліє від Іоана?
— Воно не належить до моїх улюблених книг. Я віддаю перевагу Євангелію від Матвія.
Отець Кіхот був того вечора настроєний зачіпливо й не мав сумніву, що звіт про їхню розмову завтра ж буде надіслано єпископові. Та ба! Надто пізно. Позбавити сану монсеньйора може тільки папа. Тож отець Кіхот сказав:
— Я завжди вважав, що Матвієве Євангеліє вирізняється з-поміж інших тим, що це — Євангеліє-залякування.
— Чому? Яка дивна думка, монсеньйоре!
— У Матвія п’ятнадцять разів згадується пекло.
— То й що?
— Правити залякуванням… Господь Бог цілком міг би полишити це Сталіну й Гітлеру. А я вважаю за чесноту хоробрість. І не визнаю чеснотою боягузтво.
— Дитину виховують дисципліною. А ми всі — діти, монсеньйоре.
— Не думаю, що люблячі батьки виховують свою дитину залякуванням.
— Сподіваюся, ви не навчаєте цього своїх парафіян.
— Ой, та нічого я їх не навчаю. То вони мене навчають.
— Тема пекла не є монополією святого апостола Матвія. А як щодо інших Євангелій? Ви про них такої самої думки?
— Вони дуже різняться між собою… — Отець Кіхот завагався, розуміючи, що тепер уже ступив на справді небезпечний грунт.
— Різняться чим? — Мабуть, отець Еррера сподівався почути геть єретичну відповідь, яку можна буде довести — звісно, через відповідні канали — до відома Рима.
А отець Кіхот сказав отцеві Еррері те саме, що згодом сказав мерові:
— У святого Марка пекло згадується тільки двічі. Звісно, він мав інший фах — був апостолом милосердя. У святого Луки знаходимо три згадки — він був великий оповідач, це ж бо від нього пішла більшість притч. А в апостола Іоана… тепер кажуть, що його Євангеліє найдавніше, давніше за Маркове… Дуже дивна річ… — Він замовк, вагаючись, чи говорити далі.
— Ну, то й що там в апостола Іоана?
— У його Євангелії немає жодної згадки про пекло.
— Але ж, монсеньйоре, ви не ставите під сумнів існування пекла?
— Я вірю в його існування з покори перед Богом, а не з веління душі.
Ці слова неначе поставили крапку в кінці їхньої розмови…
Отець Кіхот загальмував на темній, похмурій вулиці, де вони з мером знайшли собі пристановище.
— Що скоріше ми звідси заберемося, то буде краще, — сказав мер. — Подумати лишень, а могли б оце з комфортом спати в «Паласі»!
Коли вони піднімалися сходами, відчинились бічні двері, і в світлі від свічки, що линуло з кімнати, показалося підозріливе й перелякане обличчя старої.
— Чого це вона в біса так боїться? — спитав мер.
— Може, їй передався наш страх, — припустив отець Кіхот.
Він якомога швидше, навіть не роздягтись до кінця, шаснув під укривала, тим часом як мер не квапився. Він ретельно — куди ретельніше, ніж отець Кіхот, — склав і повісив штани та піджак, але сорочку й труси не скинув, наче теж хотів бути напоготові на випадок якоїсь несподіванки.
— Що це таке у вашій кишені? — спитав він, посуваючи піджак отця Кіхота.
— А, то книжка Йоне з теології моралі. Я засунув її до кишені в останню мить.
— Ну й книжку взяли ви з собою у відпустку!
— А ви ж поклали в машину збірник статей Леніна й щось із Маркса, я сам бачив.
— То я думав дати почитати вам, щоб ви підвищили свій рівень.