— А припустімо, що комунізм настане ще за вашого життя…
— Такого не може бути.
— Ну гаразд, тоді уявімо собі, що якийсь ваш прапраправнук з такою ж вдачею, як у вас, доживе до того часу, коли держави не буде. Не буде несправедливості, не буде нерівності… То що він робитиме в житті, Санчо?
— Працюватиме для загального добра.
— Ви, Санчо, безумовно маєте віру — велику віру в майбутнє. А він же такої віри не матиме. Майбутнє вже буде ось, перед його очима. То чи може людина жити без віри?
— Я вас не розумію. До чого тут віра? Людина завжди матиме що робити. Відкривати нові джерела енергії. А ще хвороби — вони будуть завжди, і з ними треба буде боротися.
— Ви певні? Медицина йде вперед невтримною ходою… Мені жаль вашого прапраправнука, Санчо. Здається мені, він не матиме на що сподіватись, хіба тільки на смерть.
Мер усміхнувся.
— А може, з допомогою трансплантацій ми й смерть здолаємо.
— Не дай Боже, — сказав отець Кіхот. — Тоді йому випаде жити в пустелі, що не має кінця-краю. Без сумнівів. Без віри. Як на мене, то краще вже побажати йому щасливої смерті.
— Як це розуміти — «щасливої смерті»?
— Смерті з надією, що після неї щось буде.
— З розрахунком на райське блаженство і всякі такі дурниці? На загробне вічне життя?
— Та ні, не доконче з таким розрахунком. Не можна завжди розраховувати. Треба просто вірити. Як оце вірите й ви самі, Санчо. Ох Санчо, Санчо, яка то жахлива річ — не мати ні в чому сумніву. Ви тільки уявіть собі, ніби все, що написав Маркс, та й Ленін також, доведене як абсолютна істина.
— Я, звісно, був би радий.
— Навряд.
Деякий час їхали мовчки. Раптом Санчо уривчасто реготнув — такий гавкучий звук отець Кіхот уже чув од нього минулого вечора.
— Що з вами, Санчо?
— Вчора перед сном я читав вашого Йоне, «Теологію моралі». Я вже й забув, що онанізм являє собою аж такий тяжкий гріх. Думав, то всього-на-всього рукоблудство.
— Це дуже поширена помилка. Але вам, Санчо, належало б знати. Ви ж самі казали, що навчалися в Саламанці.
— Атож. І вчора ввечері згадав, як усі ми там реготали, коли дійшли до онанізму.
— Не пригадую у Йоне нічого аж такого смішного.
— Дозвольте нагадати вам, як він трактує coitus interruptus[13]. На думку Йоне, це один з різновидів онанізму, але якщо злягання урвалося внаслідок непередбачених обставин — скажімо, появи третьої особи (цей приклад наводить сам Йоне), — то вже не є гріх. Так от, один мій університетський товариш, Дієго, знав дуже багатого й побожного маклера. Я оце щойно пригадав, як його звали, — Маркес. Той Маркес мав великий маєток за річкою проти Саламанки, недалеко від Вінсентіанського монастиря[14]. Не знаю, чи Маркес ще живий. Та коли й живий, навряд чи його непокоїть тепер проблема дітородіння, — йому вже, певно, десь за вісімдесят. А тоді це було для нього справжнє лихо, бо він неухильно дотримував усіх церковних приписів. Йому ще пощастило, що церква змінила свій погляд на лихварство, — адже кожен маклер чималою мірою і лихвар… А кумедно, правда ж: церква куди легше змінює свої погляди на речі, пов’язані з грішми, аніж на те, що дотичне до сексу.
— Ви теж маєте свої незмінні догми.
— Так. Але в нас рішуче неможливо змінити саме ті догми, що стосуються грошей. Нам байдужісінько до coitus interruptus — нас обходять тільки засоби виробництва, і то, звісно ж, не в статевому розумінні… На наступному роздоріжжі поверніть, будь ласка, ліворуч. Бачите попереду високу кам’янисту гору з хрестом наверсі? Ми їдемо туди.
— О, то це й справді святе місце. А я думав, ви мене розігруєте.
— Ні, ні, монсеньйоре. Я надто люблю вас, щоб дозволити собі таке… Про що це я говорив?.. А, згадав. Про сеньйора Маркеса та його пекучу проблему. Отож він мав п’ятеро дітей. І вважав, що вже виконав свій обов’язок перед церквою, але його дружина була дуже плодюча, та й сам він полюбляв сласні втіхи. Йому б, звісно, завести коханку, одначе не думаю, щоб ваш Йоне схвалив обмеження народжуваності навіть у перелюбі. От і виходило, що бідоласі було зась до того, що ви називаєте природним, а я називаю неприродним регулюванням дітородіння. Мабуть, під впливом церкви усі термометри в Іспанії показують неправильну температуру. Так от, мій приятель Дієго якось сказав тому Маркесові, — боюся, в дуже веселу хвилину, — що за приписами Йоне цілком можна вдатися до coitus interruptus. До речі, до якого духівництва належав Йоне?
14
Вінсентіанці — співтовариство римсько-католицьких священиків, засноване святим Вінсентом де Полем 1625 року.