— Він був німець. Не думаю, що з нижчих духовних осіб — ті здебільшого надто обтяжені своїми обов’язками, щоб заглиблюватись у теологію моралі.
— Отож Маркес послухався Дієго, і коли той наступного разу прийшов до нього в дім, там його зустрів домоправитель. Це здивувало Дієго, бо Маркес був досить скнаруватий і рідко приймав гостей, хіба що вряди-годи котрогось отця з Вінсентіанського монастиря, тож у господі було цілком досить двох служниць, няньки й куховарки. Після обіду Маркес запросив Дієго до свого кабінету на чарку коньяку, і це також здивувало гостя.
«Я хочу подякувати вам, — сказав йому Маркес, — бо ви дуже полегшили мені життя. Я уважно прочитав працю отця Йоне. Признаюся щиро, я не зовсім повірив тому, що ви мені сказали, і взяв у вінсентіанців його книжку в перекладі іспанською мовою, а там чорним по білому написано — з офіційного дозволу архієпископа Мадрідського і nihil obstat[15] з боку цензури, — що поява третьої особи робить можливим coitus interruptus.
«І як же ви даєте собі раду?»— спитав Дієго.
«Як бачите, я найняв домоправителя і дав йому детальні настанови. Коли в буфетній лунають два дзвінки з моєї спальні, він підходить до дверей і чекає. Я намагаюся не тримати його за дверима надто довго, одначе літа мої вже не ті, і, боюся, часом йому доводиться чекати чверть години, а то й більше, поки він почує новий сигнал — довгий дзвінок уже в самому коридорі. Це означає, що мені вже несила себе стримувати. Він ту ж мить відчиняє двері — з’являється третя особа, і я враз відсуваюся від дружини. Ви й не уявляєте собі, як завдяки отцю Йоне спростилося моє життя. Тепер я ходжу на сповідь не частіше, ніж раз на три місяці, й каюся тільки в дрібних, цілком простимих грішках».
— Ви глузуєте з мене, — сказав отець Кіхот.
— Анітрохи. Тож тепер я вважаю Йоне куди цікавішим і потішнішим автором, ніж за моїх студентських часів. Та, на жаль, у тому випадку, про який я вам оце розповів, вийшла одна істотна похибка, і моєму другові Дієго забракло доброти, щоб замовчати її. «Ви не досить уважно читали Йоне, — сказав він Маркесові. — Він розглядає появу третьої особи як непередбачену обставину. А у вас поява домоправителя, боюсь, аж надто передбачена». Бідолашний Маркес ледь не зомлів. О, з тими теологами-моралістами краще не заводитись. Своїми словесними викрутами вони завжди пошиють тебе в дурні. А найкраще взагалі на них не зважати. Отож задля вашого ж таки добра я б порадив вам повикидати зі своїх книжкових полиць той старий мотлох. Згадайте-но, що сказав канонік вашому благородному предкові: «Негоже вам, людині, наділеній таким розумом, таким становищем і такими чеснотами, брати за правду всі ті химери та дурниці, з яких зліплено ці сміховинні рицарські романи».
Мер помовчав, скоса позирнув на отця Кіхота, тоді сказав:
— Ваше обличчя таки має щось спільне з обличчям вашого предка. І коли вже я Санчо, то ви запевне монсеньйор Печального Образу.
— З мене ви можете насміхатися скільки хочете, Санчо. Смутить мене те, що ви насміхаєтесь із моїх книжок, бо вони важать для мене більше, ніж я сам. У них уся моя віра і вся надія.
— В обмін на отця Йоне я дам вам почитати отця Леніна. Може, й він вселить у вас надію.
— Надію на цьому світі — можливо, але я відчуваю більшу жагу і хотів би вдовольняти її не тільки задля себе. А й задля вас, Санчо, задля цілого нашого світу. Знаю, я бідний заблудлий священик, що мандрує бозна-куди. Знаю, що в деяких книжках є нісенітниці, так само як були вони в рицарських романах, що їх збирав мій предок. Та це зовсім не означає, ніби рицарство загалом — суцільна нісенітниця. Хоч би які нісенітниці ви розкопали в моїх книжках, я все одно вірю…
— В що?
— В історичний факт. У те, що Христос помер на хресті, а потім воскрес.
— Оце і є найбільша нісенітниця.
— Це наш світ нісенітний, а то не були б ми тут разом.
Вони поминули Гвадаррамський перевал — той підйом був нелегким випробуванням для Росінанта — і тепер спускались у долину, серед якої височіла похмура гора, а з неї стримів величезний хрест, метрів із сто п’ятдесят заввишки. Попереду видно було автостоянку, повну машин — розкішних «каділлаків» і невеличких «сеатів». Власники «сеатів» порозставляли біля своїх машин складані столики й підживлялися просто неба.