У кімнаті бабахнуло, корок хряснув об стіну, і струмінь шампанського линув повз келих. Санчо вилаявсь і обернувся.
— Бога ради, що це ви робите отче?!
Отець Кіхот надував якусь довгасту, схожу на сосиску, гумову штуку. Потім затис її краї пальцями.
— Як тут тримається повітря? — спитав він. — Має ж бути якась пипка? — Тоді взявся надувати далі, і гума луснула, бабахнувши не так гучно, як корок, зате з різкішим виляском. — О Боже, пробачте мені, Санчо, я не хотів зіпсувати вашу повітряну кульку. Це був подарунок для якоїсь дитини?
— Ні, отче, це був подарунок для дівчини, що принесла шампанське. Не побивайтеся. Я маю в запасі ще кілька. — І вже трохи сердито спитав: — Ви що, ніколи не бачили презерватива? А втім, мабуть, таки не бачили.
— Не розумію. Презерватив?.. Але навіщо вам такий величезний?
— Він не був би такий величезний, коли б ви його не надули.
Отець Кіхот опустився на ліжко й запитав:
— Куди ви мене привезли, Санчо?
— У дім, де я не раз бував ще студентом. Просто дивовижно, до чого живучі ці заклади. Вони набагато стійкіші за диктатури, і ніяка війна їх не бере, навіть громадянська.
— Вам не слід було привозити мене сюди. Мене, священика…
— Заспокойтеся. Вас тут ніхто не потурбує. Я все пояснив господині. Вона зрозуміла.
— Але чому, Санчо, чому?
— Я розважив, що краще нам уникнути готельних карток, принаймні сьогодні. Оті жандарми.
— То ми переховуємось у домі розпусти?
— Еге ж. Можна сказати й так.
Від ліжка долинув зовсім несподіваний звук. Звук здавленого сміху.
Санчо сказав:
— Здається, отче, я ще ніколи не чув, щоб ви сміялись. Що вас так розвеселило?
— Даруйте. Мені й справді гріх сміятися. Але я оце подумав: що б сказав наш єпископ, якби дізнався? Монсеньйор у борделі! Ну, а що тут такого? Христос же водився й з митарями, й з грішниками. А проте, мені, мабуть, усе-таки краще піти до себе нагору й замкнутись у кімнаті. А ви будьте обачні, любий Санчо, будьте обачні.
— Для того й існують ці штуки, які ви назвали повітряними кульками. Для обачності. Певне, отець Йоне сказав би, що я поєдную блуд з онанізмом.
— Будь ласка, не кажіть мені, Санчо, ніколи не кажіть мені про такі речі. Усе це суто особисте, і треба тримати його при собі, за винятком, звісно, тих випадків, коли хочеш висповідатись.
— А яку єпітимію ви б на мене наклали, отче, якби я завтра вранці прийшов до вас на сповідь?
— От дивно, правда ж, але в Тобосо мені найменше випадало мати справу з такими речами. Я думаю, люди, мабуть, просто бояться розповідати мені про щось поважне, бо щодня зустрічаються зі мною на вулиці. Ви знаєте — та ні, звідки вам знати, — я терпіти не можу помідорів. І уявімо собі таке: отець Герберт Йоне написав, що їсти помідори — смертний гріх, а до мене на сповідь приходить бабуся, що з’їла помідор. Яку єпітимію маю на неї накласти? А що я сам помідорів не їм, то навіть не зможу уявити собі, наскільки великий її гріх. Звісно, я порушив би припис… припис…
— Поки що ви тікаєте від мого запитання, отче. То яку все-таки єпітимію?..
— Мабуть, проказати один раз «Отче наш» і один раз «Богородицю».
— Всього один раз?
— Проказати один раз належним чином — це запевне однаково, що бездумно відтарабанити сто разів. Я не бачу сенсу в кількості. Ми ж не крамарі. — І отець Кіхот важко підвівся з ліжка.
— Куди ви, отче?
— Піду почитаю пророка Маркса, щоб легше заснути. Хотів би сказати вам «на добраніч», Санчо, але дуже сумніваюся, чи буде ваша ніч така, яку я міг би назвати доброю.
Розділ восьмий
Як монсеньйор Кіхот мав цікаву зустріч у Вальядоліді
Санчо, поза всяким сумнівом, був у препоганому гуморі. Навіть не зволив сказати, якою дорогою їхати далі. Скидалося на те, що його так пригнітила довга ніч, проведена в домі, де він бував замолоду. Справді-бо, у зрілих літах завжди небезпечно пробувати повторити щось пережите в юності. А може, його дратував і піднесений настрій отця Кіхота. Отож, не маючи вагомих підстав їхати куди-інде, отець Кіхот запропонував відвідати Вальядолід і побачити будинок, де великий біограф Сервантес завершив життєпис його предка.
— Звісно, якщо ви не вважаєте, — невпевнено додав він, — що на тій дорозі ми можемо знову спіткати вітряки.