Якийсь чоловік, що обідав сам-один у тому ж таки дворику, завмер, не донісши виделку до рота. Потім, коли Санчо поглянув на нього через столики, той квапливо нахилив голову й знову взявся до їжі.
— Не читали б ви так гучно, отче, — сказав Санчо. — Виголошуєте, наче в церкві.
— Багато написано праведних слів, і то не тільки в Біблії чи в отців церкви. І оці Марксові слова варті того, щоб їх виголошувати. «…Священний трепет релігійного екстазу, рицарського ентузіазму…»
— Хоч генералісимус Франко й помер, отче, та однаково будьте обачніші, прошу вас. Отой чоловік дослухається до кожного вашого слова.
— Звісно, як і всі пророки, Маркс у дечому помиляється. Навіть святий апостол Павло припускався похибок.
— Не подобається мені портфель того чоловіка. З такими звичайно ходять урядовці. А я чую таємну поліцію за тридцять метрів.
— Дозвольте, я прочитаю вам те місце в Маркса, яке вважаю його найбільшою помилкою. Від неї пішли і всі інші помилки.
— Бога ради, отче, коли вже вам так треба це прочитати, читайте півголосом.
Щоб догодити мерові, отець Кіхот перейшов мало не на шепіт. Санчо мусив нахилитися до нього, аби щось почути, і тепер вони могли видатися збоку справжніми змовниками.
— «У пролетаря немає власності; його ставлення до дружини і дітей не мають уже нічого спільного з буржуазними сімейними відносинами; сучасна промислова праця, сучасне поневолення капіталом… стерли з нього всякий національний характер». Може, коли Маркс це писав, Санчо, воно й здавалося правдивим, але відтоді світ пішов зовсім іншим шляхом. А послухайте оце: «…Сучасний робітник з прогресом промисловості не піднімається, а все більше опускається нижче від умов існування свого власного класу. Робітник стає паупером…» Ви знаєте, кілька років тому я їздив на відпочинок з одним знайомим священиком, звали його… о Боже, як забуваються імена після однієї-двох склянок… Він мав парафію в Коста-Браві (тоді Росінант був ще молодий), і я побачив отих англійських пауперів, як називає їх Маркс, — вони засмагали на тамтешніх пляжах. Що ж до стирання національного характеру, то англійці примусили місцевих жителів відкрити так звані «рибнúчки», де подають рибу із смаженою картоплею, — а то б вони поїхали їсти свою звичну страву куди-інде: може, до Франції чи до Португалії.
— Е, що там англійці, — мовив Санчо. — Про англійців нема чого й казати, вони взагалі не визнають жодних правил, навіть в економіці. Російські пролетарі також не паупери. Світ багато чого навчився в Маркса і в Росії. Російський пролетаріат нині безплатно відпочиває в Криму. А там не гірше, ніж у Коста-Браві.
— Пролетарі, яких я бачив у Коста-Браві, самі платили за свій відпочинок. А пауперів, Санчо, сьогодні можна знайти лише в «третьому світі». Одначе це зовсім не тому, що переміг комунізм. Чи не здається вам, що все воно було б так і без комунізму? Далебі, цей поступ починався вже тоді, коли Маркс писав свій маніфест, тільки він цього не помітив. Тим-то комунізм і поширюють примусово, вдаючись до сили не лише проти буржуазії, але й проти пролетаріату. Гуманізм, а не комунізм обернув паупера на буржуа, а за гуманізмом завжди стоїть тінь релігії — і християнської, і марксистської. Сьогодні всі ми буржуа. І не кажіть мені, що Брежнєв не такий самий буржуа, як ви і я. Хіба погано буде, якщо в цілому світі всі стануть буржуа, — крім таких мрійників, як Маркс і мій предок?
— Як вас послухати, отче, то майбутній світ скидатиметься на країну Утопію.
— Зовсім ні, гуманізм і релігія не покінчили ні з націоналізмом, ні з імперіалізмом. А ці два чинники спричиняють війни. Адже війни виникають не тільки з економічних причин — їх, так само як і любов, породжують людські почуття, або різниця в кольорі шкіри, у мові, або й прикрі спомини. Ось чому я радий, що маю коротку священицьку пам’ять.
— Ніколи б не подумав, що ви так переймаєтеся політикою.
— Не «переймаюся». Але ви мій давній друг, Санчо, і я хочу зрозуміти вас. Перед «Капіталом» я завжди пасував. А оця книжечка — зовсім інша річ. Її написала добра людина. Така сама добра, як і ви… і така сама заблудла.