— Час покаже.
— Час ніколи нічого не показує. Надто коротке наше життя.
Чоловік з портфелем поклав ножа та виделку й дав знак офіціантові принести рахунок. А тоді швидко розплатився, навіть не перебігши очима по цифрах.
— Ну, Санчо, — сказав отець Кіхот, — тепер ви можете зітхнути з полегкістю — той чоловік пішов.
— Будемо сподіватись, що не вернеться разом із поліцією. Надто пильно він поглянув на ваш нагрудничок, коли йшов.
Отець Кіхот нарешті дозволив собі підвищити голос і заговорив вільніше.
— Можливо, це тому, що я так багато читав святого Франціска Сальського і Хуана де ла Круса, — сказав він, — але оте замилування буржуазією, що подекуди трапляється в бідолахи Маркса, здається мені трохи штучним.
— Замилування буржуазією? Бога ради, про що ви говорите, отче?
— Звичайно, економіст і має дивитися на речі в суто матеріальному розумінні, тоді як я, щиро кажучи, надаю чи не забагато ваги духовному началу.
— Але Маркс ненавидів буржуазію.
— О, як відомо, ненависть дуже часто являє собою не що інше, як зворотний бік любові. Може, його, бідолаху, відштовхнули ті, кого він любив. Ось послухайте, Санчо. «Буржуазія менше ніж за сто років свого класового панування створила більш численні і більш грандіозні продуктивні сили, ніж усі минулі покоління, разом узяті. Підкорення сил природи, машинне виробництво, застосування хімії в промисловості і землеробстві, пароплавство, залізниці, електричний телеграф, освоєння для землеробства цілих частин світу, пристосування річок для судноплавства, цілі, немов з-під землі викликані, маси населення…» Прочитавши таке, як не запишатися з того, що ти буржуа? Який чудовий колоніальний правитель вийшов би з Маркса! Коли б таку людину дала Іспанія, ми б, мабуть, ніколи не занапастили свою імперію. А він, бідолашний, мусив тулитись у перелюдненому помешканні бідацького району Лондона і позичати гроші в друзів.
— У вас дивний погляд на Маркса, отче.
— Я ставився до нього упереджено, хоч він і захищав монастирі, але я ніколи раніше не читав цієї книжки. А коли читаєш щось уперше, все сприймається особливо гостро, як і перша любов. Хотів би я тепер випадково натрапити на казання святого апостола Павла і вперше прочитати його. От і ви, Санчо, спробували б зробити такий дослід із одною з моїх книг, які ви називаєте «рицарськими».
— Мені б ваші смаки видалися так само безглуздими, як Сервантесові — смаки вашого предка.
Попри суперечку, то була все-таки дружня трапеза, і після другої пляшки вина обидва погодилися їхати далі до Леона, а вже там вирішити — може, навіть кинувши кості, — чи повертати на схід до Баскії, чи на захід до Галісії. Із «Валенсії» вони вийшли під руку, та коли рушили до того місця, де залишили Росінанта, отець Кіхот раптом відчув, як Санчо стис його лікоть.
— Що таке, Санчо?
— Знову той таємний агент. Тепер він іде за нами. Нічого не кажіть. Повертаймо за перший же ріг.
— Але ж Росінант далі на вулиці.
— От він і хоче записати номер.
— Звідки ви знаєте, що він таємний агент?
— Портфель підказує, — відповів Санчо.
Та й справді — коли вони повертали за ріг, отець Кіхот озирнувся й побачив, що той чоловік і далі йде за ними, несучи в руці страхітливий розпізнавальний знак своєї професії.
— Не обертайтеся, — сказав Санчо. — Хай думає, що ми його не помічаємо.
— Як же нам від нього втекти?
— Побачимо якийсь бар і зайдемо випити. Він чекатиме на вулиці. А ми вийдемо чорним ходом і, поки він похопиться, навпростець дістанемось до Росінанта.
— А що, як у тому барі не буде чорного ходу?
— Тоді доведеться зайти ще в один.
Чорного ходу в барі не було. Санчо випив чарку коньяку, а отець Кіхот обачно обмежився кавою. Коли вони вийшли, той чоловік стовбичив на тротуарі кроків за двадцять від бару й роздивлявся магазинну вітрину.
— Надто він виставляється, як на таємного агента, — зауважив отець Кіхот, коли вони рушили далі вулицею у пошуках іншого бару.
— А це один із їхніх прийомчиків, — пояснив Санчо. — Він хоче, щоб ми занепокоїлись.
Він завів отця Кіхота до іншого бару й замовив собі ще одну чарку коньяку.
— Якщо я знову питиму каву, — сказав отець Кіхот, — то вночі не засну.
— Випийте тоніку.
— А що це таке?
— Щось ніби мінеральна вода з домішкою хіни.
— Без алкоголю?
— Без, без. — Від коньяку в Санчо прокинулася войовничість. — Урізав би я добряче тому типові, але ж він, мабуть, при зброї.