Їхнє перебування у Вальядоліді несподівано затяглося, бо Росінант рішуче відмовивсь вирушати в дальшу дорогу і його довелося залишити в автомайстерні на обстеження.
— Нічого дивного, — сказав отець Кіхот. — Учора бідолаха подолав величезну відстань.
— Величезну відстань! Та сюди від Саламанки менш як сто двадцять кілометрів.
— А його звична межа — десять, коли я їду до кооперативу по вино.
— Отож слушно ми постановили не їхати до Рима чи до Москви. Коли хочете знати мою думку, то розпестили ви його. Машини, як і жінок, не можна розпещувати.
— Але ж він дуже старий, Санчо. Може, старіший і за нас із вами. Та й, зрештою, коли б не він… Чи пройшли б ми пішки всю дорогу від Саламанки?
Вирок Росінантові мали винести тільки вранці, і Санчо запропонував піти в кіно. Отець Кіхот, трохи повагавшись, погодився. Колись священикам було заборонено відвідувати вистави, і хоч ця заборона не стосувалася кіно — його тоді просто не існувало, — у свідомості отця Кіхота лишився острах перед будь-яким видовищем.
— Я ще ніколи не був у кіно, — звірився він Санчо.
— Вам потрібно знати світ, коли ви хочете навернути його в свою віру, — сказав Санчо.
— Ви не будете вважати мене лицеміром, — спитав отець Кіхот, — якщо я зніму з себе оцей слинявчик, як ви його називаєте?
— У темряві всі кольори однакові, — сказав Санчо, — але діло ваше.
Отець Кіхот трохи подумав і залишив peckera на собі. Так було нібито чесніше. Він не хотів, щоб йому закинули лицемірство.
Вони пішли до невеликого кінотеатрика, де показували фільм під назвою «Дівоча молитва». Отця Кіхота ця назва привабила, а Санчо не меншою мірою відвернула — він наперед уявляв собі, на яку святенницьку нудоту доведеться вбити вечір. Проте він помилився. Щедевром той фільм не був, але досить-таки сподобався Санчо, хоч він і побоювався, як реагуватиме отець Кіхот, бо назвати фільм «дівочим» аж ніяк не випадало, і йому слід було б помітити на афіші біля входу застережну позначку «С»[24].
Як виявилося, героєм дівочої молитви був молодий красень, чиї пригоди з численними дівчатами незмінно, з набридливою одноманітністю, закінчувались у ліжку. В такі моменти зображення на екрані ставало нечітким, змазаним, і вже нелегко було збагнути, котрі там ноги кому належать, бо показувати ті частини тіла, що відрізняють чоловіка від жінки, камера майстерно уникала. Хто там згори — той молодик чи дівчина? І хто чиє тіло цілує? Допомогти глядачеві міг би діалог, але в ті хвилини його не було — тільки уривисте сапання та ще часом викрик чи стогін, що міг вихопитись і в чоловіка, і в жінки. Ще важче було дивитися ці сцени через те, що знімали їх вочевидь для малого (може, й домашнього) екрана, а в кінотеатрі, при великому збільшенні, зображення зовсім розпливалось. Навіть Санчо зрештою втратив до фільму будь-який інтерес: як на нього, краще б уже показали відверту порнографію; до того ж виконавець головної ролі, з його лискучою чорною чуприною та баками, аж ніяк не викликав до себе симпатії. Санчо здавалося, що він не раз бачив цього типа на екрані телевізора в рекламі чоловічого дезодоранту.
Кінець фільму й зовсім розчаровував. Молодий красень по-справжньому закохався в єдину дівчину, яка встояла перед його домаганнями. Затим ішло вінчання в церкві, цнотливий поцілунок перед вівтарем після обміну обручками, а далі — стрімкий перехід до переплетення кінцівок у ліжку. Санчо подумалося, що задля економії вони просто повторили котрусь попередню сцену з анонімними кінцівками, — чи, може, то був такий собі свідомо іронічний жест із боку режисера?.. У залі засвітилося світло, і отець Кіхот сказав:
— Як цікаво, Санчо! То оце і є те, що називають кіно?
— Це був далеко не найкращий його зразок.
— А яких величезних зусиль усе це їм коштувало! Певно, ті актори з ніг падали від утоми.
— Та вони ж усе це тільки вдавали, отче.
— Як це — вдавали? Що вони вдавали?
— Злягання, що ж іще.
— О, то оце так воно діється. Я завжди уявляв собі щось куди простіше й приємніше. А вони ж начебто страшенно мучилися, судячи з отих їхніх звуків.
— Це ж гра, отче, й актори зображували величезну втіху.
— Не схоже було, що вони діставали втіху. Чи, може, це погані актори. Вони тільки те й робили, що мучилися. І ще, Санчо, я не бачив отих повітряних кульок.
— Я й боявся, що ви будете шоковані, отче, але ж ви самі обрали цей фільм.
— Атож. За назвою. Але не розумію, яке відношення має ця назва до того, що ми бачили.
— Ну, я гадаю, кожна дівчина молиться про те, щоб зустріти гарного юнака, якого вона могла б покохати.